Сільські весілля трішки відрізняються від міських: традиціями, кількістю гостей та  самогону.

Так виходила заміж моя однокласниця. Батько, готуючись до урочистостей, схуд так що зміг поміститися у свій «парубоцький» костюм. Палатку прикрасили килимами та іконами.

Лавки накрили тканими доріжками. Над стокілограмовим тортом працювали у дві зміни кондитери хлібокомбінату . М’ясо смажилося, голубці кипіли, і музиканти налаштовували інструменти.

Рано вранці наречений зайшов в будинок і боязко оголосив:

– Я передумав одружуватися!

Теща забігала і заголосила:

– Як? Ось уже і візажист паркується, і коровай привезли, і холодець застиг, любо дорого глянути. Не дуркуй! Люди засміють! Це просто нерви..

Наречена, почувши новину, зомліла. Тесть мовчки перекинув склянку. Гості, що приїхали, з пісними обличчями тулилися до дверей.

Потім усім натовпом почали вмовляти, переконувати, благати, і весілля відбулося. А через рік він таки пішов. Після скандалів та зрад . Свати важко змирилися з розлученням і ще три роки віддавали весільні борги.

Моєму доброму знайомому батьки не дозволили вступати до духовної семінарії. Сказали: «От закінчиш сільськогосподарську академію, здобудеш нормальну професію і тоді на всі чотири сторони». Він академію закінчив і збожеволів.

Ми не маємо права когось утримувати, шантажувати, надягати кайдани. Тим, що йдуть, – хай йдуть. Тим, що залишаються, – скоріше зустріти тих, з ким воістину по шляху..

КІНЕЦЬ.