Зимовий ранок. Мороз страшний. По обидва боки траси кучугури снігу. У машині тепло та затишно. Грала приємна музика, а у тримачі для склянки стояв закритий термос із гарячим чаєм.

Тарас їхав обережно, не розганяючись, незважаючи на те, що траса була порожня. Здавалося, тільки Тарасові цього ранку кудись треба. А йому справді дуже потрібно.

Додому, до дружини та доньки. Він уже уявляв, як прийде додому, поїсть гарячий курячий бульйон, вип’є какао і ляже спати, щоб відпочити після відрядження.

Раптом попереду він помітив якусь сіру гірку. Чи то просто пляма якась. Але швидкість Тарас таки зменшив. Під’їхавши ближче виявилося, що це зграя пташок.

Вони різко піднялися вгору, але одна сильно вдарилася об лобове скло і впала на землю. Тарас не зрозумів, чому птахи посідали посеред траси, але не хотів про це думати і поїхав далі.

Швидкість він так само не набирав. Далі дорогою він помітив, що збоку від траси, мало не вилазячи на ту гору снігу, стоять два силуети. Один вищий, а інший значно нижчий.

Під’їхавши ближче, Тарас побачив, що це була жінка з дитиною. Чоловік зупинив машину та запропонував жінці сісти в машину та доїхати хоча б до передмістя.

Жінка недовго думала і одразу влаштувалася на задньому сидінні, а потім уже потягла за собою дитину, якій на вигляд було близько семи років.

Раптом двері з боку водія відчинилися і Тараса схопив кремезний чоловік, намагаючись витягти бідолаху з машини . Тарас відштовхнув його і заблокував двері, тоді той заліз у машину з іншого боку, сівши на переднє місце.

Але, поки нападник не встиг зачинити двері, Тарас схопив термос і врізав їм по голові незнайомця і виштовхнув його ногою з машини. Тоді у справу вступила та жінка.

Вона схопила Тараса за голову і вже хотіла нати снути пальцями йому на очі, kричачи при цьому, щоб той по-доброму віддавав гроші та машину.

Але Тарас не розгубився, заломив їй пальці назад і виштовхав їх обох із автомобіля. Різко зачинив двері, поки нападники приходили до тями, а їхня дитина на це все тихо дивилася і мало не плакала, і рвонула вперед. І вже у дорозі заблокував усі двері. Йому вже стало байдуже тих людей і тієї дитини.

Чи хочуть там стояти з дитиною? Нехай стоять. Тарасові своє життя та своя родина цінніші. І тоді він набрав пристойну швидкість. Щоб швидше потрапити додому. Хоча з іншого боку шкода, що через таких виродків люди, яким справді потрібна допомога, можуть не отримати її.

КІНЕЦЬ.