Моя Наталя ще в 16 років покинула батьківський дім й пішла в самостійне життя.

Вступила на навчання у місті, так там і залишилася.

Свою долю зустріла вже на роботі. Захар був старшим від доньки на три роки. Відгуляли весілля, а потім стали жити разом. У зятя була власна квартира, батьки подарували. Я таких дорогих подарунків зробити не могла, тому допомагала іншим: фрукти, овочі на зиму давали, консервацію закручувала, ягоди сушила.

До мене діти приїжджали не часто. Я все розумію, вони у місті зранку до ночі на роботі гарцюють. Ясна річ, що на вихідних хочеться відпочити. З Наталею ми спілкуємося чи не кожного дня.

Інколи я скаржуся, що не встигаю всю роботу переробити, стара вже стала, важко мені.

Та й чоловічої руки бракує.

Можливо саме мої нарікання на самотнє життя й спонукали рідню приїхати в гості на цілий місяць. Я звісно зраділа, адже так рідко зустрічаємося, а з онуком практично й не бачилася.

Думала, поки діти гостюватимуть, допоможуть мені по господарству й на городі попоратися. А там й закрутки можна зробити.

Схоже мої плани нікого не цікавили. Прокидалися гості близько обіду, коли я вже пів роботи переробила. Снідали смачненько, залишали після себе немитий посуд, брудний стіл та йшли на річку купатися й загоряти. Додому поверталися вже під вечір.

«Ми такі виснажені та втомлені, мамо, є що поїсти» – чула я постійно від доньки.

Після вечері усі розходилися по своїх кімнатах, а я прибирала та готувалася до нового дня.

За весь час перебування у мене зять спромігся полагодити хвіртку в курятник й справити мені сапу.

Дочка двічі їсти приготувала, проте її готовку навіть Шарик не оцінив.

Як вони в тому місті живуть, чим харчуються – я диву дивуюся.

Онук теж виявився не подарунок. Речі розкидає, шкоду навмисне робить, не знає, кому та що можна говорити. Запитую у дочки, чому вони сина не виховують, а вона мені про психологів почала торочити, мовляв, не можна дитині зауваження робити й лаяти.

Та за таким принципом нічого путнього з нього не вийде.

Раніше не могла дочекатися, коли діти в гості приїдуть, а тепер хвилини рахую, коли знову залишуся сама.

Хоч роботу всю перероблю й зайвої не додаватимуть.

КІНЕЦЬ.