Мені 19 років, моєму братові 16. Живемо з мамою та бабусею, тата немає, дідусь теж покинув.

Раніше брат завжди був трохи невихований, хамив іноді мамі, вимагав те й те, постійно йому щось потрібно, ображав бабусю поганими словами за те, що дідуся немає вдома, і взагалі вона його нібито дратує, адже з нами живе.

Мама завжди йому все дозволяла, тож він завжди домагався свого, дозволяв собі все. Восени минулого року він вирішив, що хоче перейти на дистанційну школу, вимагав від мами щодня, щоб написала відповідну заяву.

Мати так і зробила. Спочатку він щось вирішував на заняттях, відправляв вчителям фотографії виконаних вправ.

Потім почав пропадати в комп’ютері за іграми, там знайшов якихось інтернет друзів, почали з’являтися перші «зароблені» ним гроші (а там велика сума, і це лише за кілька годин, що вже викликало сумніви особисто в мене).

І ось із цього моменту почалося найгірше.
«Заробляти» він став частіше, сидить ночами, не висипається, вдень ходить роздратований, злий, навчання закинув, за нього домашні завдання стала робити мама.

Брат усіх ображає. Почав говорити, що бабусі вже немає бути, бо вона відьма, каже, щоб вона виходила з кухні, коли йому треба туди зайти, маму ображає і мене теж.

Вночі одного разу хотів зачинити вікно, але він підійшов, почав кричати, погрожувати, що відштовхне.

Прийшла мама, запитала, в чому річ, так він почав з усією злістю говорити, що мене зараз почне дуже ображати, якщо лізтиму і вікно закриватиму. Маму теж дуже сильно образив, сказав, що теж їй вже досить жити, і взагалі він їй усе життя зіпсує.

Мені було від цього дуже прикро і водночас страшно. Після цієї ситуації я почала мамі пояснювати, що вважаю таку різку зміну поведінку брата дуже поганою, і те, що він краде, розповів їй.

Сказав, що не можна йому це так залишати, але мама взагалі якась дивна, каже, що це перехідний вік, він заробляє гроші, і все буде добре.

Після цієї розмови я зрозуміла, що мама точно не вплине на брата, вона просто не хоче серйозно ставитися до того, що відбувається. Після цього він мене часто ображав, я йому нагрубіянила у відповідь, так він мене штовхнув.

Потім радів цьому кілька днів, погрожував, що наступного разу взагалі мені дістанеться ще більше, і сміявся!

Я з того часу на нього сильно образилася, більше не розмовляю. Мамі ще кілька разів казала, що він хам, і дуже дивно, що він таким мерзенним став.

З того часу і до сьогодні почалися постійні образи мене, мовляв, я нічого не домоглася в житті, образи в плані зовнішності, мовляв, за таку зовнішність мене не треба любити, а треба ображати, і взагалі я мерзенна людина в його житті.

Бабусі він уже каже, що їй треба вже давно не жити, став ще частіше лаятися. Нещодавно я почула чергові образи на свою адресу і те, що він взагалі мені все життя зіпсує. І причому він реально злий, коли це все каже, і починає кричати на всю квартиру.

Не можу зрозуміти, що з ним сталося з того моменту, як він перейшов на цю дистанційку. Спочатку дуже прикро було, але зараз звикла таке слухати, не відповідаю йому. Але те, що відбувається, вже трохи насторожує.

КІНЕЦЬ.