Не хотіла нікого пускати до своєї квартири. Як відчувала, що нічим добрим це не скінчиться. Але чоловік, а головне свекри на мене насіли зі своїми проханнями.

– Ну хай дівчинка поживе! У гуртожитку вона і вчитися не зможе, там вічно гулянки якісь! Плюс таргани на спільній кухні! А винаймати квартиру ми не потягнемо, – нила свекруха.

Чоловік не нив, але дуже просив допомогти його сім’ї. Обіцяв, що проблем із сестрою в мене не буде, комуналку оплачуватимуть його батьки самі.

У мене ще до весілля була своя квартира, однокімнатна квартира, яка мені дісталася від бабусі. Я туди переїхала, коли влаштувалася на роботу та змогла нормально сама жити без допомоги батьків.

Зробила ремонт, змінила меблі, купила техніку. Квартира, звичайно, не вищого класу, але все одно дуже чиста, затишна, а там є все необхідне для життя.

Коли вийшла заміж, ми з чоловіком спочатку жили в моїй квартирі, а потім в іпотеку купили двокімнатну, зараз живемо в ній. Моя квартира стоїть закрита.

Чоловік пропонував її здавати, щоб просто так не простоювала, але мені не хочеться. Грошей нам вистачає, а постійно переживати, на що люди можуть перетворити мою нерухомість, мені не хочеться.

Комуналка там виходить невелика, тому утримання квартири по кишені не б’є, тож чоловік не наполягав, коли я відмовилася здавати квартиру.

Вирішили, що якщо зовсім притисне, наприклад, під час декрету, тоді й здамо, але поки що таких планів немає. Стоїть собі і стоїть, мені так спокійніше.

Але цього року закінчила школу зовиця. Вона навчалася в області, де й живуть батьки чоловіка, а вступати до нас приїхала до міста, у нас тут найближчий університет.

Відразу постало питання, де дівчинці жити. Варіантів було небагато. До нас сама першокурсниця не захотіла (і слава Богу), варіант із гуртожитком жахав свекруху, а винаймати квартиру доньки їм було не по кишені.

Тоді й кинулися вмовляти мене. Мені дуже не хотілося погоджуватись, хоча мене на чотири голоси вмовляли, обіцяючи, що все буде в повному порядку.

В результаті зламали. Вселилася зовиця у квартиру. Я не їздила з перевірками, якось незручно було. Знала, що рахунки оплачуються, фотографії квитанцій та чеки мені скидали.

Я себе заспокоювала, що якби зовиця там влаштувала кубло, мені вже зателефонували б зі скаргами сусіди, вони мене знають, тому мовчати б не стали. А якщо не дзвонять, значить, все гаразд.

Але два тижні тому мені таки зателефонувала сусідка, чия квартира розташована рівно піді мною. Вона дуже емоційно розповіла мені, що її заливаю. Тобто не я, а зовиця, але різниці не було.

Я кинулася дзвонити зовиці, але в неї вимкнений телефон. Зволікати було не можна, ми з чоловіком схопили ключі та полетіли на квартиру.

Я по дорозі додзвонювалася золовке, чоловік вів машину. Так і не додзвонилися, тож коли під’їхали, то одразу пішли відкривати своїм ключем.

У квартирі нікого не було, у коридорі вода, у ванній вода. Виявилося, що порвався шланг зливу пральної машини, яка спокійно собі щось там прала, виливаючи все на підлогу.

Машинку вимкнули, почали швидко вигрібати воду. По сторонах ми не дивилися, треба було терміново ліквідувати потоп.

Поява обуреної дівчини з дитиною років п’яти була для нас несподіванкою, як і наша поява для неї. Хвилин п’ятнадцять розбиралися, хто і що тут робить.

Вона не вірила, що я господарка квартири, бо здавала її їм друга дівчина. А я була шокована, бо взагалі нічого не здавала, просто пустила родичку пожити.

За півгодини стало зрозуміло, що сталося. Зовиця здала мою квартиру якійсь молодій сім’ї, “забувши” повідомити мене.

Квартиранти також молодці, навіть не подивилися документи на квартиру, просто підписали якийсь невиразний договір і спокійно жили.

Мене роздирало від злості, тож подальші переговори вів уже чоловік. Дівчина дуже засмутилася, все питала, що тепер буде, що робити.

А що робити? Не гнати ж сім’ю з дитиною під ніч надвір? Тим більше, що вони вже заплатили за місяць вперед. Сфоткали договір, домовилися, що зустрінемося наступного дня, коли все прийдемо до тями.

Далі я пішла пити заспокійливе, а чоловік пішов розбиратися зі своєю ріднею. До зови він не додзвонився, а от свекрусі висловив усе, що думає.

Зовиця сама передзвонила мені в десятій вечора. Я не почала розмовляти, сунула трубку чоловікові, хай він розрулює, а в мене сил не було.

Коротше, ситуація така вимальовувалась. Зовиця пожила у квартирі близько двох місяців, а потім з’їхалася зі своїм хлопцем, який живе у своїй квартирі.

Мамі б це не сподобалося, тому їй вона нічого не сказала. Ще й вигадала, як отримати джерело доходу. Просто здала мою квартиру.

Із зовицею виїхала розбиратися свекруха. Судячи з її реакції, їй є що сказати дочці. А я розбиралася з квартирою. Точніше із мешканцями.

Вони в моїй квартирі жили вже понад чотири місяці. Я подивилася на стан квартири, він мене влаштовував. Все чисте, ніде немає поломок, всього іншого, дитина теж спокійна, вихована, навіть на стінах не малює.

Загалом, переуклали ми з ними договір на тих самих умовах, але вже зі мною. Із затопленою сусідкою вони сказали, що розберуться самі.

А на зовицю у мене тепер зуб. Не можна обманювати родичів, я їй тепер точно довіряти не буду. Чоловік теж ставлення до сестри змінив.

КІНЕЦЬ.