Знала б, що невістка і син такі нечепури, то ніколи не стала б просити сестру пустити їх у свою квартиру. Але тепер що вже про це говорити, все вже сталося. Я не уявляю, як можна було за рік, так квартиру зіпсувати! Там тепер ремонт треба робити, а він у сестри недешевий.

Син одружився з Ксюшею п’ять років тому. Я в шафи до невістки не лізла, в холодильник носа не пхала. Але сама вона охайно завжди була одягнена, при макіяжі, манікюрі та зачісці, за сином теж стежила, це було помітно. Він у мене сам готовий впертися в одну футболку і штани, поки вони на ньому не зітліють, а тут прямо модник.

Спочатку я добродушно поставилася до Ксюші. Мені вона нічого поганого не зробила, поводилася дуже пристойно, стримано, тому я в ній мінуси й не шукала. Сину подобається – отже, так і бути, хай живуть.

Свого житла ні в Ксюші, ні в сина не було. Я їм запропонувала жити зі мною якийсь час і на квартиру збирати, але молоді закономірно відмовилися. Та й мені, поклавши руку на серце, штовхатися з невісткою на одній кухні не хотілося.

Орендувати житло вони стали ще до весілля, точніше винаймав квартиру мій син, а Ксюша просто туди переїхала. Я на тій квартирі була, невелика, з дешевим ремонтом, але там все було чистенько і прибрано, видно, що невістка намагалася навести затишок.

Принаймні, чистенько там було, на перший погляд, але, повторюю, у мене не було мети викрити невістку в неохайності.

Збирали вони гроші, збирали, а потім Ксюша залетіла. Питання із купівлею квартири відклалося, не до того стало. На життя молодим вистачало, а от якось відкладати, вже й мови не йшло.

Все, що було накопичено, пішло на купівлю візочка, ліжечка, пелюшок та іншого дитячого добра. У нас знайомих, які б могли віддати речі після своїх дітей, не було, а брати щось від чужих людей не хотілося. Тому вирішили витратитись.

Коли онукові було близько двох років, моя рідна сестра, яка живе одна в просторій двокімнатній, вирішила на рік-другий поїхати до своєї дочки в Європу.

Сестру тут нічого не тримало, вона вже давно на пенсії, в місті з рідні тільки я і мій син залишилися. Там у зятя велика квартира, місця всім вистачить, та й доньці допомогти треба було. Тож сестра закрила квартиру та поїхала, залишивши мені ключі про всяк випадок.

Здавати житло вона не хотіла принципово. Говорила, що не хоче зайвих проблем, та й квартиру потім все одно доведеться впорядковувати. Тому просто все перекрила та поїхала.

Пару місяців я сама справно їздила раз на тиждень перевіряти, як там справи у квартирі, чи немає потопу, чи все гаразд. Але потім захворіла, тиждень там не була. А на душі так тяжко, боялася, що трапилося щось, тож попросила сина з’їздити після роботи, глянути, що і як.

Він з’їздив, сказав, що все нормально, а потім пом’явся і спитав, чи не могла б я поговорити з сестрою, щоб вони з дружиною та дитиною там пожили якийсь час. Бо дружина в декреті, а з грошима стає все гірше. Мені в це лізти не хотілося, але син дуже просив.

Вмовила я сестру, дозволила вона молодим там пожити. Ще пожартувала, що все під мою відповідальність. А я не переживала, адже не маленькі, повинні розуміти. Дуже дарма, виявляється, не переживала.

Молоді переїхали, і я в них з того часу жодного разу не була. Квартира сестри знаходиться від мене далеко, та й постійно якісь приводи були, щоб я не приїжджала. Найчастіше діти самі навідувались до мене. Так що вперше я прийшла до них приблизно через рік.

Невістка з декрету збиралася виходити, але поки що сиділа вдома. А я їздила до лікаря неподалік від них. Вирішила зайти на онука подивитися. Дзвонити не стала, все одно прям поряд була. У домофон я теж не дзвонила, увійшла разом із якимось сусідом.

Постукала вже у двері, невістка відчинила та одразу якось змінилася в обличчі. Мене явно не раді бачити. А потім стало зрозуміло чому.

У квартирі коїлось бозна-що. У коридорі сміттєзвалище взуття, візочок з брудними колесами там же стоїть, шпалери по низу обдерті. Смердить кішками, хоча я не пригадую, щоби мені говорили про тварин.

Пройшлася я по квартирі та мало серце не стало. Плита вся в нагарі, фартух заляпаний, на кухні розмальовані шпалери, край дивана в зачіпках від кішки, в туалеті наліт, ніби його з роду не мили, і це лише поверхневий огляд.

А невістка мені ще й висунула претензію, що я її про свій візит не попередила. Поки я приходила до тями, син додому повернувся. Одразу зрозумів, що зараз буде. А був скандал.

Невісточку з онуком ми погуляти відправили, дитині слухати це не треба, а з дружиною син нехай сам розуміється. Синові ж я висловила все, що думаю з цього приводу, чи не носом його ходила тицяла скрізь. Він ще огризався мені, що все це відмиється та переклеїться за три дні, було б через що наводити паніку.

Я йому ці три дні й дала, коли все так просто. Нехай відмивають, упорядковують, купують нове замість зіпсованого, і їдуть на орендовану квартиру. Я перед сестрою червоніти не хочу.

Син обурився, що я йому руки заламую, але я навіть слухати його не стала. Прийшла за чотири дні, їх вже не було. Звичайно ж, вони не змогли повернути квартиру в початковий стан. Абияк відмили, речі зібрали та пішли.

Тепер треба якось диван перетягувати, шпалери повністю переклеювати, бо ті шматки, що вони наклеїли, це курям на сміх. Ну і клінінгову компанію потім наймати, бо самій мені там прибирати до інфаркту.

Син слухавку не бере, невістка теж. Мабуть, на мене образились. Хоча хто на кого ще ображатись повинен!?

КІНЕЦЬ.