Моя історія, напевно, комусь здаватиметься знайомою.

Бо така доля спіткає майже кожну жінку. 

У 2009 я поїхала в Португалію на заробітки. Дуже зіграло на руку те, що я за освітою медик, роблю різні масажі, вправи. Одна пані найняла мене як доглядальницю для своїх стареньких батьків. Я їм готувала їсти, прибирала, робила спеціальні масажі. У сеньйори були проблеми зі спиною, а в її чоловіка – болі в ногах. Звісно, таких робітниць зі стажем було важко знайти, тому мені платили чималі єврики.

В Чернівцях залишився мій чоловік Остап та діти – старші доньки Віолетта і Вікторія та молодший син Андрій. На бабусь та дідусів я не могла залишити дітей, адже вони вже старенькі люди. Та їх самих треба пильнувати, як тих малюків. Тому Остап залишився в Україні.

За 14 років я заробила чимало грошей. Спершу ми зробили ремонт у нашому старому будиночку, привели його до ладу, добудували другий поверх та ще поставили баню. Для дітей я щомісяця відправляла посилки з продуктами, солодощами, одягом.

Потім вони повиростали, я платила за навчання. Першою заміж вийшла Віолетта, і ми з чоловіком подарували їм гарну, трикімнатну квартиру у новобудові.

Тільки от ремонт донька робила за моїми вказівками. Я сама обирала їм колір стін, меблі, техніку. Ні вона, ні зять навіть не пискнули чи не виступили проти.

У 2018 Віка вийшла заміж і молодята також тримали гарну квартиру. Я передала їм з Португалії розкішні софу та крісла, розкладний стіл та декілька рулонів на шпалери. Навіть свекри мені ще довго дякували за те, що дітям так допомогла.

А от Андрій мій геть наче не рідна людина. У 2021 одружився зі своєю одногрупницею Марією. Дівчина така простенька, нічим не примітна. Однак, такий впертий характер має, що просто неможливо словами передати. Після весілля я хотіла купити молодятам квартиру. Приїхала, з рієлтором обрала район та квадратуру. Але невістка почала носом крутити:

– Мені та квартира взагалі не подобається. Це не район, а якась діра. Ви ще такий ремонт старомодний пропонуєте, що я просто в шоці!

Я дуже образилася на неї.

Але квартиру все одно купила. Син туди ще добрих 6 місяців не переїжджав через Марію. Тільки от переробили ремонт під свій смак. Повісили якісь лампочки без плафонів, зробили одну стіну повністю з цегли. Так враження, наче та квартира просто гола та недобудована.

Коли почалася війна, то доньки одразу поїхали до мене в Португалію на декілька місяців. Тільки Марія все впиралася, що не хоче нікуди їхати. Навіть онуків маленьких не хотіла мені передати. Я вже думала, що у невістки шарики за ролики у голові заїхали, раз вона такі цирки влаштовує. Ракети літають, а вона навіть у сховище не йде з маленькими дітками.

У травні цього року я вирішила вже зав’язати з заробітками та повернутися в Україну. Тим паче, мої сеньйори вже померли, а нову роботу я не хотіла шукати.

Правда, додому я приїхала не з порожніми руками. Привезла 30 тисяч євро. Поділила цю суму для себе та донечок (кожній по 10 дісталося). Але попросила, аби дівчата Андрієві навіть не сміли заїкатися про ці гроші.

Думаєте, я така погана свекруха?

А моя невісточка свята і боса?

Андрій та Марія знали, що я приїду. І навіть не запропонували зустріти на вокзалі. Добре, що зять Олексій мене забрав. Через декілька днів приходжу у гості – а Марія поставила маленьку філіжанку кави та декілька цукерок. Дуже “розкішне” частування.

От я переконалася, що син з невісткою геть не цінують моєї помочі. Тому і не віддала їм гроші.

Ми з чоловіком плануємо купити квартиру на ті 10 тисяч євро та здавати її в оренду, аби мати пасивний дохід. А якщо Андрій та Марія такі сильно мудрі, то хай самі в житті крутяться. Я їм більше не збираюся допомагати!

Жінка вчинила правильно? Ви погоджуєтеся з її думкою?

КІНЕЦЬ.