Проживши все життя в селі, я задовольнялася власним будинком, який ділила з чоловіком відколи наші дорослі дочки роз’їхалися. Більшого мені ніколи не було потрібно.

“Тітка Олена, моя 78-річна сусідка, обіцяла передати мені свій будинок”, – пояснила я, – “вона залишилася сама після смерті дядька Миколи, і ми з нею зблизилися. Вона мені як рідна”.

Тітка Олена, бездітна, але щедра, ставилася до мене як до рідної людини. Її чоловік помер молодим і вона залишилася з дядьком Миколою, який був її партнером протягом майже двох десятиліть.

Але після його смерті та госпіталізації вона потребувала постійного догляду. “Я перепишу свій дім на тебе, якщо ти за мною доглядатимеш”, – запропонувала вона.

Ми з чоловіком підтримали тітку Олену, навіть відремонтували частину її будинку: “Я допомагаю їй не заради спадщини, а тому, що вона мені як мати”, – наполягала я.

Нещодавно несподіваний візит дочки дядька Миколи, яка живе за кордоном, Аліси, призвів до неприємностей.

Вона хотіла забрати тітку Олену, запропонувавши натомість свій будинок. “Вона така переконлива, що я не знаю, що робити”, – переживала тітка Олена.

Я не довіряла Алісі. “Вона ніколи не відвідувала батька і не згадувала про нього. Це якось неправильно”, – думала я.

Наполегливість Аліси похитнула тітку Олену, яка навіть називала її “дочкою”. Я побоювалася за здоров’я тітки.

“Як я можу захистити її від цієї потенційної шкоди?” – запитувала я, шукаючи спосіб убезпечити тітку Олену від сумнівних мотивів Аліси.

КІНЕЦЬ.