Протягом останнього року я ледь витримала все, що відбувалося. Моя мама та свекруха з мене знущалися. Я навіть не мала бажання спілкуватися з ними та бачити їх не хотіла.

Всі наші розмови зводилися до одного.

Мені постійно говорили, що я не займаюся зі своєю дитиною. Що я її не розвиваю та не виховую.

А причина цьому всьому елементарна. Моя дочка Оля не говорила. А моя мама та мама чоловіка постійно мені повторювали, що дитина до трьох років має обов’язково почати говорити, а якщо ні, то значить щось дитині не вистачає.

Оце так я настраждалася, скільки виплакала. Мені було дуже не приємно чути ці слова від наших мам, що моя дочка має якісь відхилення і мало розвинена.

Але я постійно займаюся з дочкою. Ми граємо в різні ігри, вивчаємо нові фігури та робимо розминку, проводимо багато часу на свіжому повітрі кожного дня.

Іноді так стається, що діти говорять деякі слова, а трохи згодом можуть знову замовкнути на деякий час.

Наша лікарка також сказала, що це нормально.

Пройшло трохи часу і я змирилася з цькуванням наших батьків і перестала звертати на їхні слова увагу. Я не брала їхні слова до уваги, бо це повна дурниця.

Не звертаючи уваги на ці всі не приємні для мене слова я далі була хорошою мамою. Мій чоловік – моя підтримка. Він мене дуже кохає та підтримує.

Дочка кожного дня вчилася чомусь новому. Ми разом все проходили.

І з рештою одного з сонячних днів моя Катя почала говорити.

Вона говорила цілими реченнями та постійно.

Часом ми з чоловіком не могли витримати її розмов. І ми порадилися з чоловіком та вирішили, що бабусі дуже хотіли почути розмови онучки, то нехай граються.

Кожні вихідні ми відвозили дочку то до однієї бабусі, то до іншої.

З часом вони також втомилися від того скільки говорить Катя, але вони самі дуже цього чекали. А вона вже говорить повними реченнями та постійно, до того ж зрозуміло.

Ми зараз уже думаємо про поповнення в нашій родині.

КІНЕЦЬ.