У свої 45 років я вже багато років живу в Італії, залишивши своїх батьків похилого віку батьків на батьківщині.

Я регулярно відправляла їм гроші, довіряючи їх доставку моєму молодшому братові Сергію, який молодший за мене на 10 років і з яким я ніколи не була близька.

Мої внески починалися як подарунки, поки мої батьки працювали, але як тільки вони вийшли на пенсію, я вирішила відправляти 100 євро щомісяця – скромна сума, але все ж таки корисна. Оскільки мої батьки не були знайомі з

грошовими переказами, я надсилала кошти Сергію. Він мав обміняти їх і віддати батькам.

Протягом року ця схема, здавалося, працювала, і Сергій запевняв мене, що подбає про будь-які додаткові потреби.

Однак нещодавно я виявила, що мої батьки отримували лише частину того, що відправляла.

У конфліктній розмові Сергій зізнався, що використав гроші для себе , стверджуючи, що це був кредuт, який він мав намір повернути. Насамкінець він навіть звинуватив мене в тому, що я нехтувала ним усі ці роки,

комфортно живучи в Італії. Я влаштувалась у Римі з чоловіком і сином. Хоча в мене все гаразд, я не відчуваю, що чимось зобов’язана Сергію чи його родині.

Я багато разів намагалася переконати своїх батьків приєднатися до мене в Італії, але вони завжди відмовлялися, не бажаючи залишати свій рідний дім.

Тепер я розриваюсь на частини. Чи маю я розповісти своїм батькам про дії Сергія? Чи маю я зажадати гроші назад або забути про них, щоб мене не вважали за скнару?

КІНЕЦЬ.