Наталка насупилася. Вона давно не бачила брата таким схвильованим.

— Все, коротше! До Ірки колектори табуном пішли! Уявляєш? Про борги питають… А в мене одразу серце похолоділо… Шкода сестру…

— Які борги? – насторожилася Наталя.

Наталка була старшою в родині. Вона з раннього дитинства опікувалася Ірою та Андрієм, доки ті були маленькими, як наче їхня матуся, утім, із віком нічого й не змінилося.

— Звідки знаєш, що колектори нагрянули? – запитала жінка.

— Іра зателефонувала, – знітився Андрій.

— А чому мені не подзвонила? – Наталя стиснула губи.

— Не знаю… Та й яка різниця, Наталко! Голос у Ірки був… переляканий. Не подобається мені все це. Як би біди не вийшло. Ти ж знаєш, як зараз колектори поводяться в нашому 2010 році.

Наталя глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися.

—Добре. Що ти пропонуєш?

— Ти ж у нас найкраща, – брат запобігливо посміхнувся. – І завжди приходиш на підмогу!

Жінка насупилася.

— Чому сам не хочеш допомогти сестрі? – запитала вона.

— Наталочко, – Андрій задумливо почухав лисувату маківку.

– Моїм синам одружуватися вже час. Великі витрати будуть, а де грошей узяти? Платять мало.

— Але ж ти й працюєш три дні на тиждень, – зазначила Наталя.

– Що заважає знайти підробіток? Я он досі в школі сиджу, хоча могла б уже на пенсію вийти.

— Ось бачиш, значить, є гроші. І зарплата, і пенсія! – підбадьорився брат.

– Тим паче Ірка в нас вдячна, потім як підніметься, відплатить тобі сповна.

Наталю зачепило, з яким завзяттям Андрій захищав молодшу сестру.

Він в Ірі обожнював Іру. Вона з дитинства вміла привернути до себе, реготушка, заводила, красуня. Від природи тиха і скромна Наталя не могла змагатися з сестрою. Років у двадцять Наталка вже перетворилася на стареньку, вічно втомлену, нудну й усім незадоволену.

— Ну то що ти вирішила?

– Андрій вирвав жінку з роздумів.

– Даси грошей?

— Ні, – Наталя похитала головою.

– Чому я все життя маю вам допомагати? Я теж не молодшаю… Навіть якщо і колектори, можна ж утрьох сісти і щось придумати… А тут просто – Наталя, дай грошей. Ні в які ворота не лізе…

— Ех, Наталко, даремно ти це, трапиться що – на твоїй совісті залишиться, – брат шмигнув носом і зник так само швидко, як з’явився.

Наталю долали докори сумління. Вона настільки звикла бути мамою молодшим братові й сестрі, що відмовляти було фізично боляче.

Через кілька днів їй зателефонувала молодша сестра і сказала голосом, що впав:

— Наталко, привіт! Я скоро буду.

Почувся скрип коліс по гравію, Наталя вискочила на вулицю. Старенька іномарка сестри показалася в хмарі пилу. Іра вийшла з авто, картинно закашлялася і помахала рукою, як актриса голлівудського кіно.

— Ох, ось це пилюка піднялася! – Іра поморщила носик і посміхнулася сестрі.

— Як дісталася? – поцікавилася Наталя. – Усе-таки триста кілометрів дорога… Мабуть, ще до світанку виїхала?

— Хотіла встигнути, поки в тебе вихідний, – зізналася Іра.

— Який вихідний? – насупилася Наталя. – Зараз же канікули.

— Може, підемо в будинок? – Іра нервово переступала з ноги на ногу. – Потрібно поговорити.

Наташа прискіпливо оглянула сестру, поки вони йшли до дверей. Вони не бачилися майже рік. Іра залишалася такою ж свіжою, незважаючи на вік, і була одягнена за останньою модою.

Усю юність Іра поводилася як принцеса. Вона не соромилася просити в подружок і знайомих у борг, щоб купити чергову сукню або зробити модну зачіску. Віддавати борги, звичайно ж, доводилося Наталі.

За Ірою натовпом вилися кавалери з усіх селищ в окрузі, але дівчина тільки презирливо морщилася.

— Навіщо мені сільські жебраки?

Коли Ірі перевалило за двадцять, вона стала шукати багатих залицяльників у місті. Міняла їх і жила собі на втіху. Потім у тридцять вийшла заміж за не дуже багатого, але надійного чоловіка і поїхала в місто.

— М-да, нічого не змінилося! – сказала Іра, оглянувши передпокій. – Килимок-доріжка. Дзеркало-крапелька. На дворі двадцять перше століття, Наталко. Хоч би ремонт зробила…

— Це ти мені ще зауваження робиш? – обурилася Наталя. – Я й так будинок підтримую, щоб не розвалився, а від вас ніякої допомоги з братом…

Молодші брат і сестра були “приживалами”.

Брат осідав у чергової дружини. З останньою вони зійшлися і байдикували в будинку її батьків. Іра ж отримала від колишнього чоловіка гроші після розлучення, і їй вистачило на крихітну квартирку на околиці міста.

Іра хмикнула, але промовчала. Вона пройшла на кухню, заглянула в заварник і вдихнула аромат малинового чаю.

— Андрій розповів мені, що ти не захотіла мені допомогти, – Іра раптом стала дуже серйозною.

— Могла хоча б сама зателефонувати і все розповісти для початку! – наїжачилася Наталя. – Андрій у тебе як гонець, а самій слабо попросити?

— Це просто довга історія… – Іра стиснула губи. – Я ж не просто так прошу, а для мами, можна сказати. Кредит я заради неї брала, щоб вона оздоровилася. А то вже погана стала.

В Іри здригнувся голос на останній фразі. Вона часто заморгала, щоб прогнати сльози.

— Що сталося? – зблідла Наталя. – Чому ви мені нічого не розповіли?

— Та нічого конкретного, – Іра закрила очі долонею. – Просто імунітет уже не той. Застуджується часто. І суглоби замучили. Загалом, вік… Лікарі прописали всього і багато. А ти ж знаєш, скільки воно коштує?! Одні вітаміни скільки потягнули… А зараз у мене з роботою не дуже… Довелося мікропозику брати.

— Там же відсотки які! – охнула Наталя. – І колектори лютують! Чому в нас не попросила? Або хоча б узяла позику в нормальному банку? Тим паче в мами ж велика пенсія… Невже не вистачає?

У мами й справді була не маленька пенсія.

Вдало зарахували стаж, плюс вислуга років. Наташі навіть здавалося, що це була одна з причин, чому сестра забрала матір у місто, у свою крихітну однокімнатну квартиру.

Іра спеціально перевезла маму до себе, коли залишилася зовсім без доходу після розлучення. Молодша сестра працювати не любила, ніде не затримувалася довше місяця. Життя разом із мамою було гарним приводом, щоб витрачати пенсію на спільні потреби. А те, що в селищі матері довелося б працювати на городі, – не більше, ніж прикриття…

— Не хотіла турбувати. Думала, вже не маленька, впораюся, – ображено сказала Іра.

Від думок про маму Наталя так засмутилася, що в неї защеміло серце.

— Добре, допоможу, грошей дам, – сказала старша сестра.

— У тебе ж є рахунок у банку? – запитала Іра, блиснувши очима.

— Готівка надійніша, – відповіла Наталя і принесла пачку дрібних купюр у світло-блакитній хусточці. – Тут п’ятдесят тисяч, має вистачити.

— Та що ж на такі гроші купиш… – почала Іра, але зустріла розсерджений погляд сестри і замовкла.

Не минуло й години, як Іра засобиралася додому.

— Я, напевно, поїду, дорога далека, – затараторила сестра.

— А давай я з тобою з’їжджу? – запропонувала Наташа.

— Навіщо? – стрепенулася Іра.

— Раз мама погано почувається, я буду їй допомагати. Усе одно зараз канікули, – не чекаючи згоди, Наталя кинулася за одягом.

— А як же город? – стрепенулася сестра.

— За тиждень нічого не трапиться!

— У нас квартира зовсім крихітна, тобі ніде там, – Іра зблідла і втупилася в підлогу.

— Раз ви якось удвох живете, то і втрьох помістимося. На кухоньці мені постеліть, – Наталя знизала плечима.

— Ні-ні. Мама засмутиться, що тебе покласти ніде, переживати почне, що ти город свій залишила, не потрібен їй такий стрес.

Іра швидко попрощалася і стрибнула в машину.
Через кілька днів Наталя випадково зустріла свою ученицю, доньку сусідів.

— Наталіє Миколаївно, уявляєте?! Я вступила на бюджет! – похвалилася дівчина. – Даремно переживала тільки. Зате в місті тепер вчитися буду. Там так гарно. Ходити-гуляти парком. Учора, до речі, бачила Надію Петрівну.

— Мою маму? – здивувалася Наталя.

— Її саму! – усміхнулася дівчина. – Така молодець. Бадьора! Побачила її в парку на загальноміській зарядці.

—Ти впевнена?

— Звичайно! Як же я можу Надію Петрівну не впізнати…

Наталя вирішила приїхати без попередження.

— Треба ж, радість яка! – закричала мати, коли побачила старшу доньку. – Треба ж, Іринка не попередила… Вона взагалі зараз спить.

— От і добре, не буди, – сказала Наталя серйозним тоном. – Нам із тобою поговорити потрібно.

Коли Наталка побачила матір, вона здивувалася, наскільки бадьорий вигляд вона мала для жінки свого віку.

— Мені тут Іра стільки всього розповідала. Про колекторів.

— Кого-кого? – насупилася Надія Петрівна.

— Ніхто не ходив? Про борги не питав? – Наталка підібрала простіші слова.

— А, ти про це… Ну звісно, до Іри тепер усі подружки навідуються. Вона ж позичила у всіх. Тепер ось віддає. Теж мені, господиня… Казала я їй, ну який магазин? Зараз повно ларьків, де можна все дешевше купити. А тут…

— Який такий магазин?

— Тобі що? Іра нічого не розповідає? – Надія Петрівна похитала головою. – Вона ж магазин відкрила. Розорилася швидко. Тепер винна всім знайомим. Добре хоч із банком не зв’язувалася. Щоправда, звідкись у неї гроші з’явилися.

— А як твоє здоров’я?

— Та що з ним буде, – відмахнулася мати. – Жива й добре.

— Ти п’єш вітаміни? На процедури ходиш?

— Ще чого! У мене все добре, вже сто років у лікарів не була!

— Я Ірці грошей дала. Казала, тобі треба здоров’я поправити…

На обличчі Наталі читалася образа і розчарування.

— Треба ж! Ось вона… – мати похитала головою.

Вони розговорилися. Як з’ясувалося, Іра просила грошей у всіх, але йти на нормальну роботу не хотіла. Казала, що гарувати на господаря – не її. А про здоров’я матері вона, виявляється, збрехала, щоб виманити в сестри гроші.

— І як же можна так із рідною сестрою?! – журилася Надія Петрівна. – Мабуть, недогледіла я в її вихованні…

— Вона й не поверне нічого, – Наталя похитала головою. – Магазину ж вже немає. Це нечесно. Утім, я сама винна, сама поплатилася за свою довірливість.

— Нічого, донечко, не журися, – мати обійняла жінку і погладила по голові. – Ти найбільше за сім’ю переживаєш. За будинком дивишся. Я думаю, я його повністю на тебе перепишу. Ти заслужила. І ділянку на околиці села. Її можна продати вдало. Буде Ірі наука, нема чого сестер обманювати.

Так справедливість перемогла.

Брат, коли дізнався про те, що мати хату на Наталю переписала, обурювався і звинувачував Іру в тому, що сталося, мовляв, обдурила всіх вона, а страждати він має. Тільки спадщини його мати теж не дарма позбавила, знала, який той ледарь, і як вміє на чужій шиї сидіти.

Іра ж, як дізналася про будинок, матір прогнала, тож Наталя з матір’ю тепер разом живуть. Ось така сімейна історія.

КІНЕЦЬ.