– Проходь, мамо, ми на тебе чекали, – сказав син Віталій, а невістка забрала її куртку і подала капці свекрусі. Раптом на обличчі Ліди посмішка змінилася виразом занепокоєння.

Марія увійшла до кімнати до гостей, а Ліда кивнула на підлогу. Віталій простежив за її поглядом і помітив те саме – мокрі сліди на підлозі. Вони обмінялися поглядами, але вирішили поки що не порушувати цієї теми.

У родині Віталія та Ліди сталася радісна подія: нещодавно у них народилися двійнята. Малята підросли, і вони вирішили зібрати найближчих, щоб відзначити цю щасливу подію. Марія, яка вже кілька років на пенсії, принесла онукам гарні в’язані речі, які зробила своїми руками.

Купити щось у магазині вона не могла через брак грошей. Саме тому вона не хотіла йти в гості, говорячи, що прийде іншим разом. Але син з невісткою наполягли: у такий день мама має бути з сім’єю.

Хлопчиків назвали Андрієм та Сергієм. Марія була у захваті від вибору імен, адже її чоловіка звали Сергій, а батька – Андрій. Син продовжив сімейну традицію, що не могло її не потішити.

– Який же він гарненький, на тебе схожий, Лідочко. А цей – на тебе, Віталіку. Ой, ні, я зовсім заплуталася, вони ж схожі один на одного, як дві краплі води!

– Марія Андріївна ходила навколо колиски, не знаючи, хто з хлопчиків де, адже малюки справді були як близнюки. Віталій та Ліда тільки сміялися, бачачи, як бабусина радість змішувалася з легким хвилюванням.

Коли гості розійшлися, Марія Андріївна теж почала збиратися. Ліда глянула на чоловіка, і Віталій запропонував матері лишитися: – Мамо, може, залишишся? Вже пізно автобуси, напевно, не ходять. Та й Ліді з малюками допомогти не завадить, адже їх сьогодні треба викупати і вкласти спати.

– Добре, синку, як скажеш, – погодилась Марія. Вона допомогла невістці прибрати зі столу, вимила посуд і розставила все. Потім вони втрьох пішли купати малечу. Радість у очах бабусі була помітна всім. Ліда дала їй одного з малечі на руки, але Марія розгубилася: – Мені страшно, він такий маленький, раптом вислизне.

– Мамо, але ж ви якось виростили Віталія? Адже жодного разу не впустили, – засміялася невістка.

– Це було так давно, я вже й забула, як тримати дитину, – з хвилюванням відповіла Марія. Ліда передала Андрія бабусі, і хлопчик відразу заснув, ніби відчув, що в її руках абсолютно безпечно. Ліда тим часом заколисувала Сергія. Марії постелили окрему кімнату, щоб вона могла відпочити.

Але вона довго не могла заснути, прислухаючись до кожного звуку, раптом малюки заплачуть. Її турбота настільки вимотала її, що тільки під ранок вона заснула міцним сном.

Прокинувшись, Марія виявила, що Ліда вже приготувала сніданок, а малеча ще спала.

– А де Віталік? – спитала Марія, здивувавшись, що його не було на кухні.

– Мамо, сідайте снідати, він скоро прийде, – заспокоїла її Ліда. За кілька хвилин Віталій повернувся додому з великою коробкою у руках.

– Мам, це для тебе. Відкривай, – сказав він із усмішкою. Марія відкрила коробку і побачила в ній нові чоботи. Вона розгубилася і не знала, що сказати.

– Діти, це занадто дорого, я не можу прийняти такий подарунок, – сказала вона, ледве стримуючи сльози.

– Вони не дорожчі за тебе, мам. Одягай і носи на здоров’я, – відповів син. Марія приміряла чоботи і не могла повірити, що діти знали, як вони їй потрібні.

Старі чоботи давно розвалилися, і грошей на нові вона не мала. Раптом заплакав один з малюків, і бабуся, в нових чоботях, поспішила до нього.

– Ти в мене молодець, – тихо сказав Віталій дружині.

– Без тебе я не здогадався б.

– Що тут думати? Мама вчора прийшла, а ноги у неї були мокрі. Я побачила сліди на підлозі та її старі чоботи – все стало зрозуміло. Для нас три тисячі – це багато, але ми ще заробимо.

А для мами – це непідйомна сума. Нехай носить на здоров’я, – відповіла Ліда, обійнявши чоловіка. А Марії було тепло й радісно. Чи то від нових чобіт, чи то від того, що вона почувала себе потрібною своїм дітям.

КІНЕЦЬ.