Я належала до покоління, для якого розлучення було майже як довічний вирок.

Жінкам мого покоління навіть думати про таке не дозволялося, не кажучи вже про те, щоб самій ініціювати розлучення. Якщо ж чоловік вирішував піти, його дружина ставала об’єктом пліток і співчуття.

Такі жінки часто втрачали сенс життя.

Я вийшла заміж у дуже молодому віці, як це було прийнято тоді. Мої батьки були в захваті від мого вибору, адже Петро походив із заможної родини, і вони вірили, що я буду щасливою з ним.

Петро працював на металургійному заводі, де робота була важкою і небезпечною.

Через вдихання шкідливих випарів йому щороку давали путівки до санаторію, але він ніколи ними не користувався. Коли його здоров’я почало погіршуватися, лікарі таки змусили його погодитися на лікування.

Коли Петро вирушив до санаторію, я вперше відчула радість – адже це були три тижні свободи без його постійного контролю та необґрунтованих заборон.

Однак за тиждень до завершення його поїздки я отримала від нього повідомлення. Петро писав, що вирішив піти до іншої жінки. Я перечитувала ці слова знову й знову, не вірячи своїм очам.

І хоч це може здатися дивним, у той момент я відчула хвилю щастя і неймовірне полегшення. Я швидко дістала величезну валізу і почала збирати всі його речі, включаючи документи.

Коли Петро прийшов забрати свої речі, єдине, про що я хвилювалася, – щоб він не передумав. На щастя, він залишився вірним своєму рішенню, і цей деспот назавжди зник з мого життя.

Наступного тижня я почала оновлювати будинок. На стіни, які були просто білими, наклеїла яскраві шпалери, придбала стильні штори, купила нову постільну білизну.

Я викинула весь старий посуд із тріщинами й нарешті дістала з шафи новий сервіз, який ми раніше використовували лише у свята.

Моє життя заграло новими барвами. Я знайшла нових подруг і навіть отримала кілька компліментів від чоловіків.

Але одного сімейного життя мені вистачило – решту свого життя я провела поруч із дітьми та онуками, і це стало для мене справжнім щастям.

КІНЕЦЬ.