Мене звуть Ольга, мені 32 роки, незаміжня, дітей немає. Півроку тому розлучилася з людиною, з якою ми прожили разом 2 роки.

У мене стався нервовий зрив на ґрунті важких стосунків (ми постійно сварилися через те, що він зловживав гулянками, не працював, жили за мій рахунок) та перевтоми на роботі. Я так боялася втратити навіть такі стосунки, що терпіла всі приниження, образи.

Чесно кажучи, я й сама не подарунок, часто зривалася, іноді дорікала йому, коли зовсім нестерпно ставало тягнути все на собі. Я впала у депресію.

Зникло бажання жити, я замкнулась у собі, переїхала до батьків. Відносини в сім’ї у мене складні, з мамою ми ніколи не могли порозумітися, ми або сваримося, або вона мене надмірно опікує, коли я сумую. З вітчимом майже не розмовляємо.

Ось уже кілька місяців я живу дуже замкнуто. Спочатку майже ні з ким не розмовляла, тепер стало трохи легше.

Я почала спілкуватися з деякими друзями, але це відбувається рідко і, в основному, я почуваюся незручно. Мені нема чого розповісти про себе.

У моєму житті є лише нудна робота, я нікуди не ходжу, я не маю хобі. Все здається безглуздим.

У друзів сім’ї, діти, свої турботи, а я випала із життя. Я почуваюся нікчемною.

Немає бажань, немає прагнень, немає захопленості, мало що тішить. Таке дивне почуття.

У мене відключились емоції. Напевно, це така реакція на стрес.

Мені було дуже боляче раніше, і тепер я просто відключила емоції. Ось тільки разом із негативними відключились і позитивні.

Пробувала пару разів ходити на побачення, але від них у мене залишалося лише тяжке враження та розчарування. Правду кажуть, що люди, яких ми зустрічаємо, часто є нашим відображенням.

Мені зустрічалися нудні, пригнічені, розчаровані чоловіки. Розумом розумію, що потрібно влаштовувати особисте життя, що час іде і молодше я не стаю, але в мене жахлива невпевненість у собі, байдужість та апатія.

Мені погано однією, але й будувати стосунки немає сил, боюся знову наробити помилок і вплутатися у стосунки з чоловіком, який використовуватиме мене. Це, напевно, звучить безглуздо і багатьом я здаюся дивною. У будь-якому разі, дякую тим, хто дочитав до кінця мою сповідь.

КІНЕЦЬ.