Василь завжди був людиною, яка намагалась уникати відповідальності. Протягом всього свого життя він багато разів шукав способи уникати труднощів і обов’язків.

У своїй родині він був наймолодшим, і це дозволяло йому користуватися певними привілеями. Його мати, Ганна, завжди була присутня в його житті.

Вона опікувалася ним, з дитинства вчила добрим манерам, виховувала, годувала і ніколи не відмовляла у підтримці. Однак, незважаючи на її турботу, Василь часто залишав усе на її плечах, думаючи про свої особисті бажання та потреби.

Одного дня все змінилося. Ганна стала себе не добре почувати. Спершу це було щось незначне. Але з часом її стан погіршувався.

Жінка потрапила до спеціального закладу, і ситуація ставала дедалі важчою. Всі знали, що це серйозно. Проте Василь, як завжди, знаходився осторонь.

Одного разу він, разом зі своїми друзями, спланував відпочинок на морі. Це була довгоочікувана подорож, на яку він вже давно чекав.

Друзі радісно чекали цього часу, і Василь розумів, що це може бути його єдиний шанс відпочити від буденних проблем.

З того часу, як Ганна занедужала, Василь відчував певне почуття провини, але не більше того. Він постійно відкладав рішення допомогти матері, бо думки про подорож з друзями заполонили його розум.

Мати, хоча й почала ставати все слабкішою, продовжувала просити його залишитися вдома, але він запевняв її, що все буде добре. Тому він вирушив.

Коли Василь поїхав, він залишив свою матір, на дружину, Олену. Вона була людиною добросердою, але й у неї був свій власний обсяг обов’язків.

У той час вона вже давно почала втомлюватися від турботи про Ганну. Олена не скаржилася на Василя, але вже зрозуміла, що їй доведеться впоратися з усім самій.

Вона турбувалася про свою свекруху, але було важко все встигати. До того ж, насправді, її відносини з Ганною були далеко не ідеальними, і це створювало додаткові незручності.

Василь відчував себе легко. Він проводив час на пляжі, гуляв із друзями по курорту, пив коктейлі, сміявся і насолоджувався безтурботністю.

Лише іноді, на хвилинку, він згадував про матір, але відразу ж намагався відвести думки в іншу сторону. Він знаходив різні виправдання своїй поведінці — «я ж заробляю гроші», «я просто потрібен друзям», «це мій шанс відпочити».

Ті кілька днів стали для нього справжнім відпочинком, хоча він і розумів, що потрібно повернутися додому.

Між тим, в Україні ситуація погіршувалася. Ганна стала ще слабшою, і Олена вже не могла витримати цієї відповідальності. Вона постійно була на межі своїх сил, намагаючись доглядати за старою жінкою, але потреби не зменшувалися.

Одного вечора, коли Василь святкував успіхи на відпочинку, він отримав телефонний дзвінок від Олени. Її голос був холодний і спокійний, але це звучало як сигнал.

Олена повідомила, що Ганни стан значно погіршився і що, мабуть, вона потребує більш серйозної медичної допомоги. Відповідь Василя була короткою: «Я буду вдома через два дні».

Через два дні, коли він повернувся додому, ситуація була зовсім іншою. Ганна була вже в дуже недоброму стані, і це стало для Василя важким випробуванням.

-Пробач, дорога, мамо! Сподіваюся, твоя душа пробачить мене.

Він зрозумів, що все, що він робив, було неправильно. Але вже було пізно. Він не був там, коли його мати найбільше потребувала допомоги.

Цей момент став переломним у житті Василя. Тепер він розумів, як важливо бути поруч у моменти випробувань, і що нічого не можна поставити вище за родину. Відпочинок, хоча і був чудовим, не міг замінити того, що він мав би зробити для матері.

Ганни не стало через кілька днів після повернення Василя. Він довго не міг пробачити собі, що не був поруч, коли його матір потребувала допомоги.

Він зрозумів, що не можна уникати своїх обов’язків, і що інколи найважливіше — це бути з тими, кого ти любиш.

Ця історія стала уроком для Василя на все життя. Він більше ніколи не ставив свої особисті бажання вище за родину. Його відпочинок вже не мав значення, коли він зрозумів, як багато він втратив, не обираючи правильного шляху.

Ця ситуація залишила глибокий слід в його душі. Він почав більше цінувати час з близькими і ніколи не забував, що обов’язок перед родиною завжди важливіший за будь-які відпочинки чи розваги.

Джерело