— Правду кажучи, всі ці роки вона майже не витрачала цих грошей, якщо й брала звідти, то зовсім небагато, – з гіркотою каже Ольга Іванівна, – вважай, збирала, складала під матрац, а її дитину мій син ростив.

Син Ольги Іванівни 8 років тому зійшовся з жінкою.

Рік жили просто так, потім розписалися.

Чоловік був розлучений, у нього в першому шлюбі є доросла дочка.

У його нової дружини Марини від першого шлюбу теж є дитина – син.

— Хлопчику всього 4 роки було, коли син із Мариною став жити, – продовжує Ольга Іванівна, – загалом хороший хлопчина, сина мого батьком називає. Та й я нічого проти хлопчика не мала. І проти Марини не заперечувала. Всяке в житті буває.

Марина з сином прийшли жити на територію нового чоловіка, у чоловіка була власна квартира.

До цього вони жили після розлучення понад рік із матір’ю Марини, але там умов, звісно, ніяких.

Питущий вітчим, молодші сестра і брат.

— Ну вчепилася за мого сина, – вважає Ольга Іванівна, – теж можна зрозуміти. Чоловік позитивний, з житлом, відповідальний і працьовитий. Саме те для сім’ї.

Перша невістка в нас дуже любила погуляти, чого гріха таїти, хвостом махнула і пішла до іншого, та й давно це було.

Марина ж мені здалася серйозною жінкою.

Марина справді була серйозною.

Колишній чоловік, батько дитини справно платив і платить аліменти.

Коли Марина жила з сином у своїх, то ці гроші вона витрачала на хлопчика, харчувалася, купувала синові одяг, що і як там розподілялося в тій сім’ї, Ольга Іванівна тільки здогадується.

— А тут мій син жодної копійки з тих грошей не брав, сказав, що сина коханої жінки він у змозі утримувати, – розповідає жінка похилого віку, – Марина працювала, син працював – ось із цього й складався їхній бюджет.

Те, що невістка від першого чоловіка отримувала, вона складала собі на рахунок. Якщо й витрачала, то копійки, відсотки, основну суму не чіпала, збирала.

Ні чоловік, ні свекруха не вдавалися в подробиці того, на що збирає Марина.

Само собою вважалося, що вона набирає синові «на старт» або на освіту.

Одяг, взуття, іграшки, а потім і шкільне приладдя купувала Марина з чоловіком зі спільних грошей.

При цьому, більшу їхню частину заробляв саме син Ольги Іванівни.

— Непогано жили, – визнає пенсіонерка, – на море відпочивати каталися, меблі разом нові купили. Не бідували.

У чоловіка Марини була не нова машина, кілька місяців тому чоловік, робота якого пов’язана з особистим транспортом, поставив автомобіль на тривалий ремонт, а працювати треба.

Домовився з другом, взяв машину в нього.

Ремонт власної старенької іномарки затягнувся.

На машині приятеля син Ольги Іванівни від’їздив благополучно місяць.

— А потім в аварію потрапив, – розводить пенсіонерка руками, – сам не постраждав, а машина – в мотлох. Так буває, столиця, рух інтенсивний. Страховка?

Не смішіть мене, вона не покриває нічого. І почалося: приятель відшкодування вимагає, друга постраждала сторона з травмою і теж гроші вимагають. Ну що робити?

Ольга Іванівна потрясла свої збереження, віддала синові всі заощадження, крім похоронних.

Син вигріб теж усе дочиста, але ж зовсім недавно сім’я купила новий кухонний гарнітур і заплатили за запчастини для автомобіля чоловіка.

Грошей не вистачило. Багато не вистачило, тисяч 250.

— Більше взяти ніде, – сказав син Ользі Іванівні, – ніхто зараз у борг не дає. Життя таке.

Про те, що гроші є у його власної законної дружини, Ольга Іванівна згадала одразу, все чекала і дивувалася: чоловік бідує, а Марина на виручку не поспішає, навіть не пропонує допомогу й участь.

— Набралася сміливості, прийшла до них, – каже жінка, – ну й кажу невістці, мовляв, ось у тебе роками на вкладі гроші накопичуються, там напевно й на пару вирішення таких ситуацій буде.

Чоловік колишній, напевно, хороші аліменти платив, із надбавками. Виручай нинішнього чоловіка, більше взяти ніде нам.

Марина подивилася на Ольгу Іванівну з обуренням і нерозумінням, а потім запитала:

— А навіщо Ви мої гроші рахуєте? Ні, навіть не так, Ви рахуєте гроші мого сина, які йому платить його рідний батько?

— Я сторопіла навіть, – каже Ольга Іванівна, – сказала, що гроші її сина я не рахую, просто допомоги прошу для свого сина, який їй самій, між іншим, не чужа людина.

І її синові не чужа людина, раз стільки років його виховує, ростить, поїть, годує, у своїй квартирі поселив. І почалося…

— Так я й знала, – кричала на свекруху Марина, – що Ви не втримаєтесь, не промовчите, дорікнете мені і дитиною, і грошима, і квартирою, яка не моя, а чоловіка мого. Ось що було за Вашим показним добрим ставленням?

— Марино, ти з глузду з’їхала? Чим я тобі дорікнула? Допомоги попросила для твого ж чоловіка, нам більше просто ніде грошей узяти…

— А мені потім для мого сина де взяти? – не вгамовувалася невістка, – Це його майбутнє, це його гроші!

— Якщо вже на те пішло, – розлютилася Ольга Іванівна, – то це не його гроші, а гроші твоєї сім’ї. На ці гроші ти мала хлопчика ростити, але мій син із тебе їх не вимагав, дозволив збирати, а тепер ти волаєш і виручити його не хочеш?

Сина Ольги Іванівни при розмові не було.

Опісля він зателефонував мамі, розповів, що Марина влаштувала йому істерику, сказала, що Ольга Іванівна вирішила втрутитися в їхні з дружиною справи.

— Я кредит візьму, – сказав чоловік, – не чіпай Марину.

— Та не чіпала я її, – не може зрозуміти таких стосунків у сім’ї Ольга Іванівна, – просто допомоги попросила. Ви сім’я чи як? Вона збирає, а ти в кредит полізеш?

Бачити невістку, до якої довгі роки ставилася цілком прихильно, Ольга Іванівна тепер не хоче, бачити її дитину – теж.

Син збирає довідки для кредиту, мабуть, дружина грошей так і не дала.

Як вам ситуація?

КІНЕЦЬ.