Про стан мами Світлана одразу ж поінформувала сестру. Та приїхала до мами в лікарню, поговорила з лікарем, а на запитання сестри про те, що вони робитимуть, коли маму випишуть зі стаціонару, відповіла: — А це твої проблеми. Не я, а ти завжди улюбленицею була, для тебе вони жили, бажання виконували. А я від твого татка змушена була з дому в 20 років піти з одним пакетом. Тож, колупайся, сестричко. Знаєш же приказку, кому хатка, тому й горщики? Уперед, тобі ж квартира мамина дісталася

— Змучилася я просто, чесне слово, почуваюся просто загнаним конем, – зізнається Світлана подрузі. – Тільки-тільки батька доходила, на мені свекруха, дитина, ще й мама тепер…

— Жах, не уявляю, як ти справляєшся!

— Не справляюся взаагалі, – зізнається Света.

– Зі свекрухою, звісно, менше мороки, там чоловік їздить 3 рази на день, вона вдома лежить. Але викупати він матір не може, я їду. Вона соромиться страшенно його просто. А спробуй, повір, у ній 100 кіло. З татом мені, звісно, теж дісталося, мама і так ледь уже ходила, а тепер зовсім злягла. Зараз у лікарні, але перспектива одна – лежатиме. Та й у лікарню їжджу, а як же. Соромно, але дитину свою я частенько сусідці просто підкидаю, благо, не відмовляє, хоча їй із двома такими малюками складно…

— У тебе ж сестра є старша, нехай вона якось із мамою допомагає теж, не можна ж усе на тебе одну навішувати, – каже подруга.

— Сестра вже категорично висловилася, що квартира дісталася мені, що мене любили занадто, а вона у 20 років із дому пішла на власне забезпечення, мовляв, тепер і відпрацьовуй, – усміхається невесело Світлана. – А я винна в тому, що Марія з моїм батьком спочатку не порозумілася? І з приводу квартири… мені її батько рідний подарував, у мами свого житла зроду не було, що він, падчерці, яка його ненавиділа все життя, квартиру мав залишати? А мама, мама вона в нас спільна, але Марія розсудила інакше.

— Не соромно їй? – хитає головою подруга.

Відповіді на це запитання у Світлани немає. Вона – донька від другого шлюбу матері. Сестрі Марії, коли мама виходила заміж за її батька, було 13 років, вже доросла. Мама з нею тоді виїхала з рідного селища, влаштувалася туди, де давали гуртожиток. З гуртожитку змогла вибратися тільки заміж.

Батько, як згадує Світлана, готовий був приймати Марію, але дівчинка була складним підлітком, заміжжя матері прийняла болісно, постійно влаштовувала істерики, вітчима ненавиділа, мало не добірною лайкою його посилала. Становище погіршилося, коли через рік у мами зʼявилася Света. Марія шпиняла і молодшу сестру.

— Мама сама розповідала, що робила сестра жахливі речі, сильно ревнувала, навіть намагалася звинуватити мого батька в тому, що він до неї чіплявся. Потім, щоправда, зізналася, що обмовила його, вибачення попросила, але стосунки кращими не стали, – згадує Света. – А в 20 років остаточно посварилася і з мамою, і з моїм батьком, дверима грюкнула, гроші таємно взяла тобто вкрала у батьків, і відтоді вдома не жила.

Через якийсь час мати і старша дочка налагодили стосунки хоч якось, Марії було 26, вона почала бувати з чоловіком і своїм маленьким сином удома в мами і вітчима, але все одно було видно, що чоловіка матері Марія ненавидить. Приїжджати намагалася, коли чоловіка вдома не повинно було бути. Але з мамою спілкувалася, і зі Світланою теж, хоча менше і рідше. Молодша сестра вважає, що неприязнь до вітчима Марія перенесла і на неї.

Відтоді минуло багато років. Светі зараз 37 років, вона одружена 11 років, але довгоочікувана дитина зʼявилася тільки півтора року тому, до цього намагалися з чоловіком дітей завести безрезультатно.

Марія теж уже шостий десяток розмінює, її єдиний син давно дорослий, живе окремо, у сестри з чоловіком двокімнатна квартира, працюють обидва, живуть далеко не бідно. Світлана матеріально теж начебто забезпечена, але в них із чоловіком поки тільки однокімнатна квартира, щоправда, іпотеку виплатили повністю до появи сина. Ось тільки коли вона була в положенні, то їй дістався за повною програмою догляд за батьком.

— Серце, потім оговтався потихеньку, а через півтора року повторний напад, – каже Света. – І тут уже все. Лежачий хворий. Гірший, ніж зараз наша мама. З ложки його годували, навіть одна рука не діяла.

Як на зло, Света була на 6-му місяці, коли зліг батько остаточно. І так була загроза, час від часу в лікарню вкладали майбутню матір, так ще й батько такий. Світлана жаліла матір, яка теж уже і з великими проблемами по здоровʼю, чоловік жалів Світлану. Невдовзі, ще й свекруха зламала шийку стегна і перестала виходити з дому і себе обслуговувати.

— Як я тоді доносила сина – досі дивуюся, – каже Света. – І нерви які були, і важкий батько, не дивлячись на те, що сильно схуд. Чоловік допомагав, але йому теж же не розірватися. Загалом, коли синові нашому 5 місяців було, не стало батька. А так я ще й з немовлям вдосталь побігала, то до одних, то до інших. Але я нічого не кажу, доглядати батька був мій святий обов’язок. Марії він ніхто.

Між інсультами батько встиг вирішити питання з квартирою. Розуміючи, що дружина його може пережити, чоловік оформив дарчу на єдину рідну доньку. Чи правильно це? Света вважає, що правильно. Інакше б сестра мала у квартирі частку після мами, а яким боком Марія до квартири ненависного вітчима?

Мама, втім, не заперечувала проти дарчої: молодша донька б її не вигнала, а житло раніше належало рідним бабусі й дідусеві Світлани. І ось свекруха, яка ледве встала на ноги, знову впала: здоровий, не зламаний тазостегновий суглоб просто розвалився, а через серце і вік операцію робити їй не ризикують, а ще потрапила в лікарню мама.

— Інсульт, – зітхає Света. – Вона ще й звернулася пізно, мені вже зателефонувала, коли зовсім обличчя перекосило, я прилетіла і швидку викликала. Та й супутні недуги з віком майже під 80. Ну чого чекати? Мабуть, це доля.

Про стан мами Світлана одразу ж поінформувала сестру. Та приїхала до мами в лікарню, поговорила з лікарем, а на запитання сестри про те, що вони робитимуть, коли маму випишуть зі стаціонару, відповіла:

— А це твої проблеми. Не я, а ти завжди улюбленицею була, для тебе вони жили, бажання виконували. А я від твого татка змушена була з дому в 20 років піти з одним пакетом. Тож, колупайся, сестричко. Знаєш же приказку, кому хатка, тому й горщики? Уперед, тобі ж квартира мамина дісталася.

— Ось і все, – розводить Света руками. Вона вважає несправедливим те, що їй від квартири мого батька нічого не світить, забуваючи про те, що квартири в мами й не було ніколи. Піти з дому їй довелося? А хто винен? Не лаялася б із моїм батьком, усе було б інакше.

— І як ти тепер?

— Не знаю, – зізнається Света. – Переїхати в двокімнатну до мами ми не можемо, звідти до свекрухи дуже далеко. До себе її взяти в прохідну кімнату до маленької дитини? Доглядальницю наймати гроші потрібні, ми не потягнемо просто. Ось так і бігати буду з дитиною під пахвою.

КІНЕЦЬ.