Ой, у нас епопея з умовами проживання триває вже кілька років, – махає рукою Зоя Михайлівна, – ось скільки одружені, стільки Юля і ставить свої дуркуваті умови.

— Ну тоді їй треба було шукати олігарха, – усміхається приятелька жінки, – навіщо йшла заміж за молодого чоловіка зі скромної сім’ї?

— Незрозуміло, – знизує плечима Зоя Михайлівна, – якщо чесно, мені вона відразу “не зайшла”, ось як побачила. Оченята швидкі, все-все у квартирі подивилася, таке відчуття, що прицінилася.

А з іншого боку, вона сама приїжджа, батьки і ще двоє братів молодших живуть у селі. Напевно їй після студентського гуртожитку здалося, що в нас шикарна квартира.

Квартира в Зої Михайлівни, розташована у великому обласному місті, справді шикарна: старої споруди будинок із височенними стелями, трикімнатні хороми, що дісталися Зої Михайлівні від батьків, які все життя працювали викладачами в інституті. За три роки до знайомства з майбутньою невісткою Зоя Михайлівна зробила у квартирі гарний ремонт, а через рік чоловіка раптово не стало.

Сама жінка працює вчителем у школі, викладає іноземні мови, зарплата у неї цілком гідна з урахуванням стажу роботи, навантаження і категорії, але вона явно не мільйонерка, хоча накопичення, що залишилися від “жирних” часів життя з чоловіком, є.

— Планувалося, – каже Зоя Михайлівна, – що це синові на старт у житті, попрацює, накопичить, та й купить собі житло. Але, побачивши Юлю, я з грошима розлучатися поспішати не стала.

Син одружився 5 років тому. Чоловікові було 25 років, дружину привів у квартиру матері, та не заперечувала. Юля, закінчивши інститут через рік після весілля, влаштувалася на роботу, отримувала скромно, у сина зарплата була більшою. А ось спільне життя зі свекрухою не склалося.

— Меня її демонстративність та істеричність дуже напружували, – згадує Зоя Михайлівна, – у них скандал, а каміння летіло і в мій город теж.

— А ти тут при яких справах?

— А просто так, – усміхається Зоя Михайлівна, – син дитину просив. Спочатку у невістки були відмовки, що їй інститут треба закінчити, потім почала казати, що не готова дитину заводити у квартиру свекрухи, поки не купиш, мовляв, окреме житло, не буде дитини.

— Ось у матусі твоєї трикімнатна, а могла б щось вигадати і в тебе була б окрема квартира, – у запалі сварки з чоловіком заявила Юля.

— Про гроші на рахунку вона не знала, – каже Зоя Михайлівна впевнено, – тож її слова можна прямо розцінювати: “Нехай свекруха продасть свою квартиру і дасть нам грошей”. Я після цього з сином поговорила і попросила його з дружиною з’їхати. Нехай уже Юля поливає мене брудом і мріє, щоб я поповзла в бік цвинтаря, звільнивши їм місце під сонцем, десь в іншому місці, а не у мене в квартирі.

Відтоді, майже вже 2 роки син із невісткою живуть на квартирі, Юля не спілкується із Зоєю Михайлівною: образилася. Син до матері заїжджає. Що вже з цього приводу говорить і думає невістка, Зої Михайлівні невідомо.

— Підозрюю, звісно, – усміхається жінка, – але достеменно не знаю. На квартиру поки що ніхто так і не накопичив. Бо у Юлі і запити ого-го. Три роки тому, наприклад, вона синові умову поставила: “Їдемо на відпочинок до Греції або я звільнюся і поїду до своїх батьків у село”.

— Налякала, – “хмикає” подруга, – та й валила б, перестраждав би син, та й нову дружину знайшов.

— Ну син же її любить, – розводить руками свекруха, – він здався, частину накопичень витратив на дорогий тур. З’їздили, відпочили, а потім Юленька почала з подвоєною силою його обробляти: поїдь до столиці, заробляй нам на квартиру, дитини в орендованій квартирі не буде не буде. Син не поїхав, у нього і тут непогана робота. А ось тепер у невістки нова умова.

Юлія не вбереглася від позапланового цікавого положення. Або ж спосіб контрацепції дав збій. Зоя Михайлівна точно не знає, вже вона точно остання, з ким би невістка стала відверто говорити. Факт у тому, що дізнавшись про положення, Юля поставила чоловікові новий ультиматум:

— Або ти вирішуєш наше питання з житлом, або я роблю переривання і від тебе йду. Не знаю як, але ми вже давно одружені. Не виходить накопичити, тряси маму. Напевно в неї є кошти, ти сам розповідав, що вони з батьком твоїм непогано жили.

— І поїхала у відпустку до своїх батьків, – продовжує Зоя Михайлівна, – синові відпустку поставили в листопаді, раніше ніяк, тож сидить невістка зараз у селі та шле звідти синові голосові: “Термін 7 тижнів, у тебе місяць – це максимум”.

— Мамо, – звернувся син до Зої Михайлівни, – ну ось таке в нас становище. Або я разом позбудуся і дитини, і дружини, або треба щось придумувати.

Ну можеш ти мені в борг дати, якщо в тебе є гроші? Або позичити в когось для мене? Якщо я візьму кредит під такий відсоток, як зараз, я не зможу іпотеку платити, адже дружина буде в декреті. Я так про дитину мріяв…

Зоя Михайлівна розвела перед сином руками: позичити їй ні в кого, максимум, що вона може йому дати – 100 тисяч, на квартиру їм не вистачить. У самих сина з невісткою накопичень також тисяч 100, родичі Юлі допомогти відмовилися: “Є чоловік, нехай він про житло й думає”.

— І ще сказали, що доньці одній місце в рідній домівці є, а от із дитиною – заберіть.

— Ну і що думати в такій ситуації, – сказала Зоя Михайлівна синові, – нехай робить переривання. Якби вона тебе любила, то умов би не ставила. Якщо ви так хотіли накопичити на квартиру, то якого біса витрачати гроші на моря, на нові гаджети, на вбрання? 5 років у шлюбі, це треба примудритися не накопичити. На мене сподівалася невістка? А в мене немає нічого.

— Ой, та не розлучиться вона, – вважає подруга, – без твого сина їй у селі залишатися? А що там ловити, навіть і без дитини? З’явиться, як миленька. А то ти диви налякала.

— Я, грішним ділом, – зізнається Зоя Михайлівна, – спочатку прямо поривалася віддати гроші. Ну як же, хай би син щасливий був. Але порив стримала, а потім увімкнула мізки.

А чи щасливий він буде ось із такою шантажисткою? Може краще, якщо не буде в нього цієї дитини і цієї дружини? Загалом, гроші не віддам і крапка. На шантаж не поведуся. Я, на відміну від сина, у Юлю не закохана, а всілякі сентименти у вигляді бажання няньчити онука мені глибоко невластиві.

Що думаєте?

Зоя Михайлівна безсердечна, не хоче віддати гроші, які ще її покійний чоловік хотів пустити на квартиру для сина?

Чи все правильно: захотів би батько віддати гроші синові, віддав би. Але раз вони залишилися на рахунку в дружини, так тому й бути?

КІНЕЦЬ.