Приїхавши одного разу до себе на дачу, я побачив, що я не маю чим розтопити піч, усі дрова кудись зникли, хоча я точно пам’ятаю, що там їх ще пристойно залишалося.

Була пізня осінь, у хаті холодно, а я, як на зло, промочив ноги, поки йшов від електрички.

Я дуже розраховував на те, що зможу зігрітися і посидіти біля вогню ввечері і був дуже засмучений, що це зробити вже не вийде.

Але я подумав, що можна позичити дров у сусіда, а потім повернути.

Але сусідів по дачі не було – не сезон, питати не було в кого, тому я зважився взяти дрова без попиту.

Тим більше, що мої дрова хтось умикнув так само і не факт, що це був не сусід.

З того часу я ще кілька разів брав дрова вже без особливої необхідності, просто тому, що так було зручніше та дешевше, ніж купувати їх чи рубати самому.

Мені насправді соромно і страшно, що коли хтось дізнається, мені соромно дивитиметься сусідам у вічі.

Навіть не розумію, навіщо я це роблю.

Мені стало так зручно, й вже не можу від цього відмовитися.

КІНЕЦЬ.