Якщо ви думаєте, що Різдво – це цілком сімейне свято і його можна лише в тісному колі рідних, то в мене для вас є історія з особистого прикладу, що сталася зі мною кілька років тому. Так уже склалося, що людям подобається вчитися на чужих помилках, адже навіщо на своїх?

Я повертався з однієї невеликої, але дуже чистої і доглянутої країни додому. Так вийшло, що мені довелося там пропрацювати півтора року. Далеко від дружини і дітей, але чоловічий обов’язок кличе мене забезпечувати свою сім’ю, як би мені не було важко. Інакше навіщо взагалі одружився?

Ми живемо в століття цифрових технологій, і я мав задоволення спостерігати своїх найближчих людей у непоганій якості, щоправда, через екран заморського гаджета. Що мені, в принципі, ніяк не заважало. Люди часто скаржаться, що довга розлука вбиває клин у стосунках подружжя.

Дружина не відчуває тепла свого чоловіка, а чоловік, відповідно, відвикає від присутності своєї жінки. І, я хочу сказати, це справді так, якщо ви внутрішньо ще не готові до подібних випробувань. Ми були готові. Принаймні, мені завжди так здавалося.

Я завжди міг поговорити з нею на будь-яку тему, і вона жодного разу не сприймала це як якусь вимушену бесіду. Просто якщо в голові в людини є мізки, то й життя з нею буде простішим – без драм і непорозумінь. Загалом, я висилав гроші, діти ходили до школи, росли, займалися своїми справами.

Це все, що мені від них потрібно. Так, тато іноді буває на своїй хвилі, але це нормально. А діти що? Виростуть, син одружиться, дочка заміж вийде, і все, розбіжаться по своїх доріжках, а ось ми залишимося разом на все життя. Так це працює, тому жодних проблем, поки я працював за кордоном, не було.

Перед приїздом додому ми з дружиною домовилися це саме Різдво відсвяткувати разом. Я приїжджаю за два дні до дати, ми всі відзначаємо цю справу, гуляємо і веселимося, але через день після свята вони на кілька днів їдуть до мого тестя з тещею. Так домовилися.

Я не їду, оскільки батьки дружини і я – різні люди. Ми перебуваємо в дуже затяжному конфлікті, і у цьому я не винен. Ми з різних фінансових класів. Я – це середній клас або близько того, а вони – вищий, еліта. І такий зять, як я, їх просто бісить. Що вже тут поробиш, правда?

Так от, я не ревнував сім’ю до батьків дружини. Знав, що так буде, ще коли ми одружилися, але давайте чесно. Вони купують усім квитки на гірськолижний курорт, усі інші витрати теж за ними. І все заради того, щоб раз чи два на рік побачити онуків. У якомусь сенсі їх можна зрозуміти.

Тим паче що особисто мене вони не чіпають, а я не збираюся навіть у теорії звертатися до них. Тож це чесна угода. І все б було чудово і не було б цієї історії, якби не одне але. Я не встиг вчасно прилетіти додому з роботи. По-перше, потрібно було залагодити деякі документи.

На свята в офісах була настільки колосальна плутанина, що це мені ще пощастило, що я не на два дні затримався. Потім в аеропорту затримали рейс через негоду. Було так безглуздо і смішно, що я почувався якимось героєм-невдахою зі старої дурної комедії. Але який у мене був вибір?

Повернувшись до себе, я зателефонував дружині і все їй пояснив. Вона спершу не хотіла вірити, що таке взагалі може трапитися, але, почувши мій серйозний тон, почала мене підтримувати, мовляв, нічого, буває. Було ніяково чути, як вона вигадує виправдання за мене.

Інших варіантів не залишалося, і я просто сказав, що кохаю її, поговорив трохи з дітьми та ліг спати. Наступного ранку погода була прекрасною, і я нарешті зміг вилетіти до себе додому, хоч і з невеликою пересадкою. Приїхавши додому з квітами, цукерками та іграшками, я не побачив нікого.

Квартира була порожньою, а на столику, у проході, лежала записка, в якій йшлося про те, що вся моя сім’я вирішила, що я точно не встигну повернутися вчасно. Тому вони виїхали з бабусею і дідусем раніше, але повернуться вже за кілька днів.

Ще там було написано, що мене люблять, цілують і підпис дружини, а поруч фломастерами підпис дітей. Це було близько 6-ї години вечора, якраз на Різдвяний вечір. Холодильник був забитий їжею. Навіть випивка була і торт. Усе свіже, але через кілька днів половина салатів точно обіцяла прокиснути.

Це я знав напевно, але це все справа наживна. Образився я з іншого приводу -мої рідні не змогли мене почекати. Так, я знаю, що батьки дружини приїхали раніше, щойно почули, що я затримався. Знаю, що вони бувають дуже наполегливими, але все ж таки.

Хіба якихось пару годин ще не можна було потерпіти? Поговорив із дружиною телефоном, сказав, що я вже вдома. Так би мовити, питання зависло в повітрі, але хоч тепер усі знали про проблему, а не тільки один я. Щоб хоч якось розвіятися і зібратися з думками, я вийшов на балкон.

В той момент я побачив наш місцевий дворовий столик. За яким збираються пенсіонери і вічно щось обговорюють. Я з ними вітаюся, не забуваю, але мені ніколи не було до них діла. Ну збираються там обговорити погоду і ще щось. Однак у той момент я подивився на цих людей по-особливому.

За 5 хвилин я вже щосили махав навколо них руками, розповідаючи, як це здорово, що всі ми тут сьогодні зібралися. Хвилин 20 вони махали на мене руками у відповідь і ніяк не хотіли приєднатися до мого свята, але потім хтось один погодився, за ним підтягнулося ще кілька людей.

Так більша частина “дворових” пенсіонерів зібралася в мене вдома і навіть якось по-домашньому, з чарками в руках вітала одне одного з Різдвом. Не забуваючи закушувати, звичайно ж. Ми співали пісні, розповідали один одному анекдоти. Загалом, весело проводили час.

Жодного негативу чи чогось подібного. “Гулянка” закінчилася години за три. Крім брудного посуду – жодного сміття. Усе максимально чинно і спокійно. Люди похилого віку розбилися по парах і, тримаючи один одного під руку, розходилися, хмільні, по своїх під’їздах.

Мені це так сподобалося, що я навіть вирішив наробити фотографій на пам’ять. Я був радий, що приїхав додому на Різдво. Коли дружина і діти повернулися, я зовсім не ображався на них. Навпаки, мені було цікаво, як вони провели той час, що нового побачили.

Дружина зізналася, що чекала конфлікту, і він, напевно, був би. Якби не наші сусіди. І ні. Це не перетворилося на традицію. Ми все ще святкуємо Різдво всією сім’єю. Так у нас заведено, але не потрібно робити з цього культ. Якщо не вийшло відсвяткувати разом, то придумайте альтернативу.

Не робіть з мухи слона, якщо все в межах розумного. Продовжуємо дружно жити всією родиною, стараємося як можемо. У пенсіонерів я тепер місцева “зірка” й “авторитет”. Приємно, що не “наркоман”. Дружина тихо заздрить, але це вже її проблеми.

КІНЕЦЬ.