Олену Віталіївну у селі усі знали та поважали. Не одне життя вона врятувала й не одну людину витягнула з того світу. Ні грошей, ні винагороди не брала, достатньо було доброго слова. Завжди в доброму гуморі, гарна собою ця жінка справляла враження щасливої, але мало хто знав скільки сліз вона проливає вночі, поки ніхто не бачить.

Молодою дівчиною вона вийшла заміж за Миколу. Хлопець він був хороший, хазяйновитий. Обіцяв, що житимуть вони добре, розумітиме її й підтримуватиме. Перші роки так і було, поки не зв’язався Микола з поганою компанією. Став в ипивати, кожного вечора приходив додому такий, як треба. З цим ще миритися можна, але якби спокійно спати лягав. А так буйним ставав, сварив дружину й у домі все трощив.

На ранок про свою поведінку нічого не пам’ятав й навіть не перепрошував. Олена Віталіївна терпіла лише заради сина. Іванко малий ще, багато чого не розуміє, а батька потребує. Та й перед людьми соромно, як зізнатися, що живе з п’яницею. Що тоді про їхню сім’ю будуть говорити?

Так все життя й терпіла. Іванко виріс, поїхав у місто навчатися, там і залишився. Знайшов собі гарну дівчину, одружився. В житті Олени Віталіївни теж багато змін. На роботу прислали молодих спеціалістів, їй на заміну. Не буде ж вона підсиджувати місце іншим людям. Вийшла на пенсію.

Якщо раніше одна робота й рятувала від домашніх турбот, то тепер доводиться кожного дня дивитися на те нещастя, що колись звалося її чоловіком. Сину нічого не розповідала, не хотіла, щоб він турбувався. Та Іван сам відчуває щось недобре. Приїхав до батьків без попередження. Побачив тата у всій красі й наказав мамі збиратися, забирає її до себе в місто. Батько хай пропадає сам без неї.

Думати тут було нічого. Олена Віталіївна зібрала свої пожитки, попрощалася з Миколою й сіла в автомобіль. У сина їй добре, невістка хороша. Нещодавно онучка народилася, то бабуся має клопіт та турботи. Додому не навідувалася довгих чотири роки, поки сусідка не зателефонувала. З Миколою погано.

Сказала синові, того ж дня поїхали у село. Як зайшла у хату не впізнала ні дому, ні чоловіка. Худий, змарнілий, синющий від гіркої. Виніс усе, що можна було продати чи обміняти на пляшку. Дружину та сина впізнав, заплакав, почав просити вибачення за свою поведінку. Попри його залежність, рідні не могли покинути батька у скруті. Вирішили забрати з собою й знайти для нього спеціалізовану клініку.

КІНЕЦЬ.