Приїхали з чоловіком у великий гіпермаркет закуповуватись у вихідні. Обидва любимо готувати, тому взяли два візки, щось беру для приготування я, щось – чоловік.

Звичайно, чоловік все обрав набагато швидше і вже стоїть у довгій черзі на касі. Перед ним людини дві та за ним більш як три. Підходжу до нього і з посмішкою говорю:

– Шановний, а чи не пропустите мене вперед?

-Так-так, звичайно… – відповідає чоловік, не зрозумівши одразу приколу.

Черга починає обурюватися, типу “жіночка, ідіть, встаньте в чергу!”

– Мене на жаль не пропускають! Може я тоді свої продукти до вас у візок покладу?

– Будь ласка, кладіть, – вже не приховуючи посмішки відповідає чоловік.

Заперечення в черзі розжарюються, чути фрази “Ну ти подивися якась нахабна!” і “Жінка, у чергу встаньте, що ви тут влаштовуєте?!” А я вирішую підлити олії у вогонь і кажу чоловікові:

– А ви нічого! Ви на машині?

– Так, на машині.

– Тоді може розрахуєтесь за мене та відвезете додому одразу?

– Так, немає проблем!

Триматися без сміху було дуже складно, але обурення у черзі стихли. Люди далі просто спостерігали за процесом і були вкрай здивовані, коли я дочекалася, доки чоловік усе сплатить і ми разом із ним під руку попрямували до виходу.

КІНЕЦЬ.