– Ну і сукня, я б в такій з хати не вийшла, а вона на весілля приперлася, – каже Галина двом своїм подругам, які стояли півколом і обговорювали всіх гостей, а найбільше – мене.

Я коли ті її слова почула, мені так соромно стало, що я зібралася і пішла з того весілля. Я і сама бачила, що сукня у мене не дуже красива і не зовсім нова, але що я мала робити, коли на весілля треба було йти, бо то у найближчих сусідів, а грошей у нас з чоловіком щоб одягнутися – ну зовсім не було. Я тоді позичила 100 євро, щоб у конверт поставити, а про обновки і мови не могло бути.

Це було 10 років тому, а я цей випадок досі пам’ятаю, бо він став переломним у моєму житті. Прийшла я з того весілля, глянула на себе в дзеркало, і зрозуміла, що Галину правду казала – в такій сукні з хати не можна виходити, не те, що між люди йти.

Глянула я на свою кімнату, на будинок, і так мені прикро стало, що мені в такій бідності доводиться жити, що я аж розплакалася, бо не бачила виходу.

В ту ніч я так і не змогла заснути, все думала, що мені робити, бо жити так було просто нестерпно. Під ранок я надумала, що поїду за кордон. Розбудила чоловіка, і кажу йому, що хочу їхати на заробітки. Він спочатку сказав мені, щоб я лягала спати і не вигадувала, але вранці зрозумів, що я не жартую, і був дуже засмучений таким моїм рішенням.

Та я йому пояснила, що у нас донька підростає, і якщо не заради нас, то заради неї треба їхати. Моїй Юлі тоді було 14 років, і я її залишила на чоловіка і свою маму, а сама поїхала.

За 10 років я доробилася доволі непогано, свою хату ми відремонтували, а доньці квартиру купили. Придбання житла було дуже вчасним, бо Юля якраз надумала заміж виходити.

Я б навіть пораділа, але за іронією долі мою доньку засватав син Галини, тієї, яка при всіх людях мені чести урвала за ту стару сукню. У них родина багачів рахувалася, їй не треба було останні гривні рахувати і на заробітки, як мені, їхати, бо мали вони і будинок гарний, і машину пристойну.

Я і не уявляла, що такий союз можливий, але їхній син Максим сподобав собі нашу Юлю, і зробив їй пропозицію. А нам, батькам, довелося змиритися і до весілля готуватися.

Приїхала я додому, щоб з майбутніми сватами обговорити деталі весілля. Запросили ми Галину з чоловіком до нас додому. Так мені той випадок з сукнею перед очима стояв, що я пішла в магазин і придбала найдорожчу сукню, щоб показати Галині, що я нарешті із злиднів вибралася.

Галина була вражена побаченим, навіть стала мене хвалити, що я така молодець, стільки всього заробила. А потім стала говорити, що ту квартиру, яку я хочу доньці подарувати на весілля, треба відразу записувати на них обох.

– Не буде мій син в чуже вкладатися, – каже Галина. – Так що, свахо, відразу оформляйте нерухомість правильно.

Я дивлюся на неї, і не розумію, з якого б це дива я мала квартиру і на її сина переписувати? А що там в неї вкладатися, якщо там вже і ремонт, і меблі є? Про що, взагалі, вона говорить?

Зустріч з майбутніми сватами мене відверто розчарувала. Я така засмучена, що словами не передати. Донька, бачу, любить Максима. Та й Максим мені сподобався теж, хлопець він, начебто, непоганий. Але його мама – це щось. Вона не дасть нам спокійно жити, от уже почала воду колотити, щоб я квартиру відразу і на її сина оформляла.

А яка ваша думка? Якщо діти люблять одне одного, то оформити житло на обох, щоб не робити суперечок з самого початку їхнього подружнього життя? Чи не переписувати квартиру на зятя за жодних обставин?

Джерело