Тетяна у таксі завжди сідала ззаду: так у водія менше хоча б на один привід завести розмову. А сама роздратовано думала:

“Що за доля у мене?! З дитинства працюю, без перепочинку. І тепер ось доводиться утримувати чоловіка, цілком здорового, дієздатного, тому що дочка в нього по вуха закохана ось уже сьомий рік. Мовляв, ну й нехай ледачий, зате який добрий, лагідний, веселий… Так, за чужий, особливо за тещин рахунок веселитися легко. А мені як утримувати чоловіка, та й мама його на додачу?”

Приїхавши додому, зачинивши двері, стомлено присіла на пуф, перевзулась, піднялася, прибрала в шафу верхній одяг, прийняла душ, бажаючи швидше заснути. Вкрилася зв’язаним мамою пледом з рівниці — прохолодна весна, хоча на календарі восьме травня, — і, відчувши, як лагідно огортає тепло, ніби обіймають мамині руки, заплющила очі.

«На добраніч, мамуся. Жила б ти, разом щось вигадали б, а так…» — вкотре зітхнула Таня і ввімкнула нічник-бра у формі лотоса.

Так, і мамі, і їй довелося багато працювати. Рано овдовівши, мама виховувала її одна. Медсестра у районній лікарні заробляла мало. Масажі, уколи, крапельниці вдома трохи допомагали, але довелося і в сусідніх городах навесні та влітку працювати, і зайнятися в’язанням в осінньо-зимовий період. Особливо рятували пледи з рівниці.

Таня вивчилася на закрійницю, бо любила вигадувати та шити вбрання собі, мамі, подругам. Вийшла заміж, народила дочку Яну.

Якраз у декрет йшла, коли цукровий завод приватизували, як кажуть, із наскоку. Пустили на металобрухт, дарма що підприємство давало роботу майже половині дорослих мешканців містечка. Без роботи Танін чоловік усе частіше прикладався до чарки, доки не дійшло до розлучення. Повернулися з малечею до мами.

Працювали, звісно, ​​багато. Яну виростили, вивчили. А потім захворіла мати. І за рік її не стало…

Донька згодом обрадувала, що виходить заміж , а на весілля вже нічого із заощаджень не залишилося. Сукню Таня сама придумала і пошила, а на все інше влізла у борги. Віддати їх Тетяна вирішила самостійно, щоб «весільними» грошима молодята могли розпорядитися на власний розсуд. Ось і поїхала до Італії.

Доглядаючи синьйору Софію, Таня згадувала мамині поради. Майже в кожен салат натирала селеру, робила масаж, багато гуляла з підопічною, танцювала, вчила вірші, займалася пальчиковою гімнастикою…

Через півроку синьйора Соня радісно зазначила, що пам’ятає більшість вивчених віршів. Особливо не замислюючись, правильно називає імена знайомих, впізнає на прогулянці сусідів, їхніх дітей та онуків. Тані підвищили платню.

Якось синьйора поцікавилася, де її помічниця купує свій одяг, і захопилася, почувши відповідь: «Сама шию» .

Незабаром син і дочка синьйори Софії дозволили Тетяні шити для себе, для їхньої матері та для них, якщо захоче. Так помалу вона змогла більше грошей посилати на батьківщину, розрахувалася з весільним боргом і частіше передавала гроші дочці.

Приїхавши тепер додому, Таня з донькою та зятем пішли в гості до сватів. Там і побачила те, через що вона досі не могла заснути. На кухні біля свахи опинилися мікрохвильова піч, плита і холодильник, придбані за гроші, надіслані Яні з Італії.

Дочка, побачивши, як вражена Тетяна, спробувала пояснити, коли вони залишилися наодинці:

– Ну мам! Чого ти так одразу?! Мікрохвильовку та плиту ми батькам Діми подарували, коли вони кухню відремонтували. А потім у них зламався холодильник, то ми свій віддали. Собі новий же купили» .

Жінка хотіла відповісти, що така нібито простота гірша за крадіжку. Але ж Яна на другому місяці не можна її засмучувати. Пригорнувшись до матері, Яна прошепотіла:

«Дімка дуже хоче нову, потужнішу машину, може, позашляховик. Ти ж знаєш, як він захоплюється альпінізмом. А щоб добиратися в гори, потрібна сильна машина. Допоможеш? Ми вже частину зібрали…»

Таня мовчки погладила доньку по руці і поспішила додому. Усередині вирувало обурення:

«Ну й альфонс! А Яна не розуміє, що її використовують… Як, як відкрити їй очі на це?! Адже її веселий і добрий ледащо, працює за копійки, щоб перетрудитись, щоб було достатньо часу для хобі. Бач, розкотив губу! Ось як бути із зятем, ласим на мої гроші?!»

Прокручуючи все це в пам’яті, жінка стежила за мерехтінням нічника-лотоса: пелюстки квітки спалахували рум’яними вогниками і повільно гасли, а листя світилося ніжно-зеленим, м’ятним відтінком. Вона поступово заснула… Чи буде ранок мудрішим за вечір?

КІНЕЦЬ.