Притча про маму

У далекому селі, серед зелених лугів і квітучих садів, жила собі стара жінка на ім’я Марія.

Вона була знана на всю округу своєю добротою, мудрістю і незламною любов’ю до своїх дітей.

Марія мала п’ятеро синів і одну доньку, і кожному з них вона віддала Любов без залишку.

Одного разу старий мандрівник зайшов до села. Люди розповідали йому про Марію і її дітей, і мандрівник вирішив сам побачити цю неймовірну жінку.

Він прийшов до її невеличкої хатини, привітався і сказав:

— Люди кажуть, що ти — найкраща мати в усьому світі.

Чи правда це?

Марія усміхнулась лагідною усмішкою і відповіла:

— Я просто люблю своїх дітей більше за себе.

Можливо, в цьому і є моя сила.

Мандрівник замислився і попросив:

— Навчи мене любові такій, як у тебе.

Марія погодилась і повела його на поле.

Там, серед пшениці, стояло шість маленьких деревець.

— Ось мої діти, — сказала вона, вказуючи на дерева.

— Кожне з них я садила з любов’ю.

Дивись уважно.

Перше деревце було міцне й струнке.

— Це мій старший син.

Він сильний духом, але часто забуває про свої корені.

Я щодня нагадую йому, хто він є.

Друге деревце було зігнуте, його листя було рідким.

— Це моя донька.

Вона зазнала багато невдач у житті.

Я підтримую її кожним своїм подихом.

Третє деревце мало густе листя й міцний стовбур.

— Це мій середній син.

Йому завжди вдавалося все легко, але я все одно молюся за його щастя.

Четверте деревце було маленьке, але мало яскраві плоди.

— Це мій молодший син.

Його серце велике, хоч сам він ще крихкий.

П’яте деревце було ледь живе, із зів’ялим листям.

— Це мій син, який обрав важкий шлях.

Його біль — це і мій біль.

Шосте деревце стояло осторонь, серед бур’янів.

— А це мій наймолодший.

Він заблукав у житті, але я все одно люблю його так само, як і всіх інших.

Мандрівник довго мовчав, дивлячись на дерева.

Потім спитав:

— Невже ти не ображаєшся, що не всі твої діти щасливі?

Марія відповіла:

— Мама не любить дітей за те, що вони успішні чи слухняні.

Вона любить їх просто тому, що вони — її діти.

Любов матері не зменшується через біль і не збільшується через славу.

Вона просто є. Як сонце, що світить однаково всім.

Мандрівник уклонився Марії і пішов далі, несучи у серці її безцінний урок:

Справжня Материнська любов — безумовна, терпляча і вічна.

Чого вчить мене ця Притча???

А Ви яка Мама? а яка Мама була у Вас?

Джерело