– Дівчата наша Ольга Василівна на орендованій квартирі живе.

-Ось це новина!

-А що?! Начальницею стала та розлучилася зі своїм. Навіщо він їй такий безперспективний потрібен?

Ольгу підвищили. Наразі вона начальник відділення поштового зв’язку. Вітер змін торкнувся як професійної діяльності, а й особистого життя.

Колеги вважали, що вибившись у керівники, Оля уявила себе центром землі, пішла від чоловіка. Простий автослюсар їй не рівня. І лише ті, хто знав, як існувала ці роки жінка, щиро раділи за неї.

У сірій сукні трохи нижче колін, з розпатланим пучком на голові, вона задумливо вдивлялася в темряву за вікнами. Черговий робочий день наближався до кінця.

Вона мимоволі заплющила очі, згадавши барвисті історії минулого життя. Був час, коли Ольга зовсім не поспішала додому, роздумуючи про те, як добре було б поїхати в невідомому напрямку – туди, де сонце гріло б теплими променями, де єдиною щоденною турботою був би вибір пляжу, на якому провести черговий спекотний день.

Ось уже рік як Ольга живе на орендованій квартирі з трьома дітьми, вдало вирвавшись з оселі сварливої та вічно незадоволеної свекрухи та Євгена – колишнього чоловіка.

І було б усе, дійсно, у минулому, якби її наречений не навідувався регулярно до неї з дітьми в пошуках прощення, а іноді й помсти за вчинок дружини.

Ольга подивилася на свої руки, що трохи тремтіли через паніку від спогадів, що зберігали на собі сліди нещодавньої зустрічі з колишнім чоловіком.

-Вибачте, ви ще відкриті? – пролунало над Ольгою, як грім серед ясного неба.

Жінка підняла очі перед нею стояв високий блакитноокий чоловік з темним волоссям, у костюмі та білосніжній сорочці з витончено підв’язаною краваткою. Втупившись у його променисту посмішку, Ольга повністю втратила дар мови.

-Дівчина, ви ще відкриті? – повторив незнайомець. -Мені б посилку відправити.

-Ой, так, звичайно. Вибачте, я замислилась. – промимрила Ольга.
Він продовжував дивитись на неї та посміхатися.

– Мене, до речі, Дмитро звуть, а вас?

-Ольга.

-Приємно познайомитись, Ольга!

У Ольги виникло почуття, що вона давно знайома з цим чоловіком.

-Чи можу я вас проводити, Ольга? Час уже пізніший, небезпечно одній ходити.

Ольга розгубилася, але чомусь вирішила залишити страхи та прийняти пропозицію. Вона завжди йшла з роботи останньою.

-Добре, якщо це не ускладнить.

Дорога до будинку пролягала через парк, що світився затишним світлом вуличних ліхтарів. Дмитро та Ольга розговорилися, перейшовши на ти.

Однак, жінка не поспішала розповідати гірку історію свого сімейного життя, а тим більше про дітей, чудово розуміючи, що злякає чоловіка, який так сподобався їй.

Дійшовши до під’їзду, нові знайомі обмінялися приємними словами про несподівану зустріч та залишили номери телефону. Насамкінець, Дмитро ще раз обдарував Ольгу своєю променистою усмішкою і вона посміхнулася йому у відповідь.

Весь вечір Ольга, займаючись домашньою рутиною, не могла викинути з голови думки про Дмитра.

Кілька разів її рука тягнулася до телефону в спробі зателефонувати йому, проте зупиняла себе думкою, що нічим хорошим це не закінчиться.
І він теж не дзвонив, що засмучувало жінку, попри власну установку – припинити спілкування.

Ранок наступного дня розпочався в Ольги як завжди: збори дітей до школи, дорога на роботу.

Сум про неотриманий дзвінок від Дмитра поступово йшов на другий план, замінившись на робочі обов’язки. День тягнувся довго та нудно.

Ольга валилася з ніг, як раптово надійшло повідомлення на телефон:

– Привіт! Досить працювати, виходь! – писав Дмитро.

У Ольги все заіскрилося, щоки налилися рум’янцем. Вона почала судомно шукати косметичку, до речі, вперше за довгий час.

Розпустивши пучок, Ольга розчесала довге золотисте волосся, дивлячись у дзеркало на зовсім незнайому їй дівчину – струнка, з палаючими очима і новою, шаленою усмішкою.

Побризкавшись духами, вона ще раз глянула на себе в дзеркало і поквапилась на вулицю.

Біля входу у відділення пошти не було жодної душі. Розгублена Жінка помітила біле авто.

З нього вийшов Дмитро з букетом яскраво-рожевих тюльпанів та впевненою, але спокійною ходою, підійшов до недавньої знайомої.

-Добрий вечір, красуня! – заспівав Дмитро. -Дозвольте вкрасти вас на цей вечір!

Вчорашні незнайомці провели чудовий вечір: ресторан, прогулянка. Він розповів Ользі історію свого сімейного життя жили довго, але дітей не сталося. Колишня дружина ображалася на його зайнятість на роботі та відсутність уваги до неї, зрештою, пішла.

Ольга розчинялася у затишному вечорі з чоловіком своєї мрії, забувши ненадовго про всі проблеми. Повернув на землю її дзвінок від сина.
Жінка відійшла на відстань від Дмитра, щоб відповісти на дзвінок.

-Мені час. – сумно сказала Ольга.

-Я підвезу тебе. – рівним голосом відповів Дмитро.

Попрощавшись і висадивши Ольгу, чоловік не став їхати, наче його щось зупиняло.

Піднявшись на свій поверх і підійшовши до квартири, Ольга почула гучну музику та спів – вона вже відчула недобре.

Відчинивши двері, вона побачила свого колишнього чоловіка, який був сильно нетверезий. Мабуть, його пустили діти, які скучили за батьком.