Мені нещодавно вже виповнилося 32, а я все ще не знайшла того самого і думаю, знайду нескоро, адже досвіду у мене в пошуках його чимало, і я вже розумію, що планка у мене надто висока за нинішніми мірками.

Справа в тому, що я ненавиджу інфантильних чоловіків, які трохи що – одразу побіжать до матусі, або образяться на тебе за суворий погляд. Колись я активно ходила на побачення, давала всім шанс проявити себе, але постійно обпалювалася на цьому ґрунті.

Ось, наприклад, історія з того часу. У мережі я познайомилася з Вадимом. Він здався мені цікавим хлопцем, і я захотіла nродовжити наше спілкування в режимі офлайн.

Я трохи натякнула йому про це, і Вадим запросив мене до театру. Все пройшло неnогано, але на друге побачення я вирішила запросити Вадима до себе додому, щоб не мерзнути на вулиці, і щоб мені було комфортніше на своїй території, так би мовити.

Ми вирішили так: половину їжі готую і ставлю на стіл я, половину приносить Вадим. У призначений день я все приготувала, сама навела марафет, одягла свою найкращу сукню і сіла чекати на свого kоханого.

Вадим з’явився перед моїми дверима з однією маленькою піцею на руках. Він сказав, що подумав, що я сама все приготую, тому й захопив лише маленьку піцу, а потім додав те, що мене добило.

— Я багато не їм, а жінка, повин на стежити за фігурою, так що цього нам більш ніж достатньо. Після цих слів мені не хотілося навіть далі спілкуватися з ним.

Коли він пішов, знала точно: більше я цього лже-чоловіка не побачу. Він дзвонив та писав, але я йому не відповідала. І це був далеко не єдиний випадок зустрічі з такою скнарою.

КІНЕЦЬ.