Дарина здогадувалася, що я зроблю їй пропозицію – як ніяк три роки разом уже. Тому частково вона була готова до весілля, і сама хотіла провести невелике, скромне, суто для родичів і кількох друзів.

У мене її батьки викликали виключно позитивні емоції. Її батькові я дуже подобався, майбутня теща поважала за те, що я ще молодий, але вже начальник відділу. Вона й розповіла решті родичів про це, через що кілька днів тому прийшов до мене рідний брат Дарини. Напросився на чай, оглянув квартиру, в якій ми з його сестрою після весілля жити плануємо, а тоді заговорив:

– Я вже понад півроку без роботи сиджу. З глузду з’їхати вдома з мамою можна. Ти ж можеш влаштувати мене де-небудь у себе у відділі? Домовишся там як-небудь.

Я сам наймати і вирішувати що-небудь, приводячи людей навмання, не можу. Та й ми займаємося розробкою техніки, а для цього потрібна відповідна освіта або хоча б знання. Знаю я від Дарини, що брат у неї і близько ні в чому такому не розбирається.

– Вибач, не можу найняти тебе без співбесід у головному офісі. Ти міг би спробувати через оголошення на сайті про роботу і наших HR-ів.

Хлопець образився на мою відмову і пішов додому. Я думав, ця тема пережита і забута. Увечері повів Дарину на вечерю в кафешку біля мого будинку.

– Сьогодні заходив Діма, так? – почала вона першою за вечерею. – Про весілля щось питав?

Дарина зовсім брехати не вміла, я по її обличчю бачив, що вона все прекрасно знає і ламає комедію.

– Він заходив дізнатися, чи можу я його влаштувати до нас.

– А ти що?

– Послав проходити співбесіди, якщо хоче чогось досягти. Я не займаюся влаштуванням по блату, ти ж знаєш.

Дарина в обличчі змінилася – образилася. Стала ще сильніше схожа на свою рідню. Вилку зі стуком у тарілку опустила.

– Хіба це по блату?! Родичі часто працюють разом, а потім взагалі свої фірми відкривають. Сімейна справа така. А ти взяв і відмовив йому!

Ми ще довго сперечалися в кафе. Я тихо, а Дарина кричала, щоб усі дізналися, як я не хочу брати її брата до себе на роботу. Вона не вважала, що робота й особисте несумісні й не повинні навіть стикатися. Якби я навіть найняв її брата, а потім його звільнили, ще й мені штраф виписали за те, що безчесним шляхом когось привів, нікому б краще від цього не стало.

– Не буде ніякого весілля! – розлютилася Дарина. – Ти ображаєш найрідніших мені людей, значить і мене образити зможеш!

Через день вона мені написала смс про те, що разом із мамою обдзвонила салони і ресторан, щоб скасувати всі наші записи і церемонію загалом. Тепер усі в її родині знають, що я не найняв її брата, і всі мене за це засуджують. Тож… може й на краще, що мені не доведеться слухати обурення з цього приводу наступні п’ятдесят років.

КІНЕЦЬ.