Ми з Іванною почали жити разом практично одразу після знайомства. Обоє вже не молоді, тож не хотіли даремно витрачати час на квітково-букетний період. Тут або ви зживетеся, або розходитеся. До речі, зустрілися ми на роботі. Саме там і зав’язалися наші стосунки.

Після кількох місяців спільного проживання зрозуміли, що обох все влаштовує. Вирішили свої відносини узаконити. Весілля робити не стали, то марна трата грошей, натомість розписалися й відсвяткували у колі друзів. Після одруження почали думати над квартирним питанням. Я мав деякі заощадження, Іванна теж свого часу щось відкладала. Вирішили взяти іпотеку, зробивши перший внесок зі своїх заощаджень.

Оскільки ми дивилися далеко в майбутнє, в якому планували мати дітей, тому брати однокімнатну квартиру не мало сенсу. Одразу придбали двокімнатну. Розрахувавши наші прибутки та витрати, враховуючи, що ми обоє працювали, думали виплатити борг за 5 років, а вже потім думати про дітей.

Життя вирішило інакше. Тільки ми в’їхали у своє нове житло, як через кілька днів Іванна дізналася, що вагітна. Звісно, ми зраділи новині про дитину, але це означало, що всі наші плани накрилися мідним тазиком. Дружина пішла у декретну відпустку, а я знайшов додаткову роботу. Усю свою зарплатню від основної доводилося віддавати на погашення кредиту. Ми опинилися в дуже скрутному матеріальному становищі.

Коли народилася Людмила, стало ще важче. Діти – це велика радість й ще більші витрати. Я не знав, як сказати дружині, що прострочив виплату по кредиту на декілька місяців. Позичати кошти ніхто не хотів. Після народження немовляти до нас все частіше почала навідуватися теща. Вона просто сяяла від радості. Ми думали, що такі переміни пов’язані з новим статусом бабусі, але справа була в іншому.

Одного разу за вечерею мати Іванни похвалилася, що збирається мандрувати Європою. Нещодавно вона познайомилася з іноземцем. Вони почали листуватися й він запросив її до себе в гості. Навіть кошти вислав на квиток та якісь дрібнички. Поїде вона до нього на все літо, тому свою квартиру здаватиме квартирантам. Якщо у них все складеться, Олена Григорівна, не планує повертатися додому.

Ввечері ми з дружиною обговорювали її маму. Іванна сказала, що хоче попросити у неї допомоги, бо знає, що я вже декілька місяців не плачу по кредиту. Добре, що минулося без скандалу. Правда, Олена Григорівна, не надто зраділа проханню дочки про допомогу. Вона пояснила, що ми вже дорослі й мусимо самі дбати про себе та розв’язувати власні проблеми. У квартиру свою вона нас не пустить, бо ми не платитимемо їй за оренду, а фінансово допомогти не може, бо в поїздку потрібно купити багато речей.

Додому Іванна повернулася засмучена. Рідна мати відмовила їй у допомозі, що говорити про чужих людей. Я не знаю, як ми виплутаємося з цієї ситуації. Хочеться вірити, що все буде добре.

КІНЕЦЬ.