– Права ти, Лілечко, на всі сто. І правильно все кажеш. От тільки в житті по-різному буває, не знайшлася ще така людина, щоб у неї все ідеально було, «як книжка пише».

– Може і ти так. Але є речі, які мають цінність. І не все пробачити можна.

Ліля дивилася на Артура, а в її очах була пустота. Говорила вона спокійно, і це означало, що нарешті вона все відпустила. Зараз все просто, от тільки дорога до цього прощення була тернистою.

Артур же не втрачав надії, що все ще можна повернути. Все, що між ними сталося, він вважав помилкою, яку ще можна виправити, головне – захотіти.

Зараз Лілі 43 роки, Артуру 48. Вони випадково зустрілися на цвинтарі, коли до свят приїхали туди впорядковувати могили рідних.

Зустріч через 23 роки для них обох вийшла дуже неочікуваною. Спочатку навіть не знали, що. сказати одне одному. Просто привіталися і Ліля пройшла повз.

А коли садила квіти, Артур підійшов до неї, не зміг стриматися.

Запитав як життя, як справи загалом. Для годиться Ліля йому відповіла тими ж запитаннями. А в кінці розмови Артур попросив у жінки її номер телефону, сказав, що має розмову до неї, але тут не місце. Тому запропонував зустрітися в будь-який інший зручний для неї час.

Ліля довго вагалася, чи варто їй йти на цю зустріч, адже Артур викликав у неї подвійні почуття. З однієї сторони, він був її найбільшим коханням у житті, а з іншої – найбільшим розчаруванням.

Тоді Ліля була студенткою третього курсу, святкувала свій 20-річний ювілей разом з подругами. На дворі була весна, тепло, сонячно, і дівчата вирішили посидіти на вулиці.

В той день до її сусідки, баби Анни, приїхав онук. Ліля його бачила вперше, але від сусідки чула про Артура багато.

Хлопець вийшов з своєї чорної автівки, привіз бабусі гостинці. Літня жінка сиділа у себе під хатою. І коли Артур звернув увагу на дівчат, що веселилися через огорожу, бабуся пояснила, що у Лілі день народження.

Артур не розгубився, пішов до машини, і дістав з неї велику коробку цукерок, а по дорозі зірвав ще кілька бабусиних тюльпанів, і не гаючи часу привітав дівчину.

Після цього випадку життя Лілі кардинально змінилося. Вони почали зустрічатися з Артуром, вона закохалася в нього так, що землі під ногами не чула.

Справа йшла до весілля. Артур прислав старостів до Лілі, призначили дату весілля.

Ліля була з небагатої родини, Артур теж, але до своїх 25 років він вже встиг трохи розкрутитися, і вже мав машину і якісь гроші.

Він заспокоїв Лілю, щоб вона не хвилювалася, він всі витрати на весілля візьме на себе.

Але за кілька тижнів до весілля, коли вже зал був замовлений, весільна сукня куплена, Артур раптом спочатку зник на кілька днів, а коли приїхав в село, то заявив Лілі, що їхнє весілля скасовується, бо він покохав іншу.

Спочатку Ліля думала, що це невдалий жарт, але коли зрозуміла, що все це правда, у неї земля пішла з-під ніг. Соромно було і перед родичами, і перед сусідами, і перед подругами, адже всі вже отримали запрошення на весілля, а тепер треба було усім якось пояснити, що нічого не буде.

Через короткий час Артур женився. Його нареченою стала донька відомого і впливово на той час чиновника. Артур не міг втратити свій шанс, в такій родині, з таким тестем на нього чекало велике і світле майбутнє.

Ліля відразу ж поїхала з села, навіть перевелася вчитися в іншу область, щоб нічого їй не нагадувало про те, що сталося.

Минуло багато років. Ліля зробила карʼєру, сама собі придбала і квартиру, і машину, але заміж так і не вийшла. Чи то не трапився їй достойний кандидат, чи то біль зради заважав їй жити і рухатися далі.

І тут ця неочікувана зустріч з Артуром через багато років.

– А я тебе шукав, тому вважаю, що це сама доля тебе привела в той самий час на цвинтар, бо нам треба було побачитися, – сказав Артур при наступній зустрічі.

– Навіщо? Для чого ти мене шукав? – сухо перепитала Ліля.

– Я розлучився з дружиною. Вона за кордон поїхала. Син уже дорослий, студент, так що я свою місію виконав. Не зміг я тебе забути як не старався. Тому якщо пробачиш, то у нас ще все може бути так, як ми колись мріяли, – Артур дивився прямо в очі, сподівався, що Ліля його пробачить.

– Артуре, де ми з тобою зустрілися? На цвинтарі. І я вважаю, що це знак. Нам треба назавжди похоронити те, що було чи могло б бути, – сухо відповіла Ліля.

– А ти змінилася. Жорстокою стала, – сказав Артур.

– Просто у мене були хороші вчителі, – відповіла Ліля і пішла.

А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Ліля? А може, все ж, варто було пробачити Артура?

Джерело