Я вже 10 років викладаю економіку в університеті, мені це дуже подобається, але є проблема зарплати ледве вистачає на прожиття, я виховую доньку сама, та вона ще й недавно поступила у вищий навчальний заклад.

Так як вона вже була повнолітня я вирішила що треба щось робити та поїхати на роботу за кордон. 

Звичайно що я не могла працювати по своїй професії. Тому влаштувалась прибиральницею, працювала не на одному місці часто переїжджала на початку, але мені повезло та я знайшла стабільну роботу, в компанії, так як вона була не маленька прибирати треба було кожного дня.

Та і керівництво було не поганим ставилися до всіх однаково.

Одного разу коли вже всі закінчили роботу мені залишилося прибрати і я теж була б вільна.

Відкривши двері кабінету директора, я побачила що він там досі сидить та надто задуманий над якоюсь проблемою, він дозволив мені прибрати, але я не втрималась та запитала, що трапилося.

Він усміхнувся, та сказав: ”якби ви знали економіку можливо щось би й допомогли”.  Я усміхнулася та сказала ким я працювала вдома, він був здивований, я йому дала декілька порад які були хороші на мій погляд.

Та продовжила прибирати. 

Через декілька тижнів коли я прийшла на роботу директор викликав мене до себе, я вже почала хвилюватися, що трапилося, та чи не доведеться мені шукати нової роботи.

Зайшовши в кабінет я побачила його веселого, та він розповів, що мої поради справді мали позитивний вплив на його компанію тому він мені пропонує роботу в його компанії .як його помічника.

Сказати що я була здивована, це нічого не сказати. Тепер в мене є нова робота, яка добре оплачується, і мені здається що я сподобалась керівнику.

Життя почало налагоджуватися, і я навіть подумую щоб доньку забрати вчитися сюди.

КІНЕЦЬ.