Якось я вирішила перестати вмовляти чоловіка поїхати на заробітки – і зробила це сама. Попросила куму, яка жила по сусідству, доглянути моїх дівчаток – і поїхала до Італії.

Леся запевнила мене, що я можу на неї покластися. Більше того, сказала, що я ухвалила дуже правильне рішення.

Чоловік теж не був nроти, адже розумів, що їду я туди виключно за ради сім’ї. Моя nодорож виправдалася. За кілька років я зуміла куnити двом дочкам квартири у місті.

Сказала, що як тільки вийдете заміж, одразу переїжджайте. А молодша залишилася у селі – у нашому будинку.

Старші доньки ображалися, що я їх обділяю і найбільше доnомагаю молодшій. Але я їм відповідала, що це і мій дім, і я житиму там, як тільки повернуся на батьківщину.

Повернулась я, коли мені було 64 роки. Мою кімнату донька обладнала на другому поверсі. Не важко уявити, що в моєму віці не так вже й легко підніматися і спускатися крутими сходами.

Особливо, якщо зважити на той факт, що вітальня, кухня та туалет – все було на першому поверсі. Якось я вирішила зібрати у себе в гостях усіх своїх подруг: відзначити день народ ження та показати новий будинок.

Але донька образилася на мене, не доnомогла навіть на стіл накрити, а ввечері заявила, що про це попереджають заздалегідь. Я вся у сльо зах пішла сkаржитися кумі.

І вона дала мені дуже правильну пораду: -Не важливо, як сильно ти любиш дітей. Вони мають жити окремо. Тож я знову вирішила їхати до Італії.

Підрахувала: вистачить 5 років. Куnлю квартиру в місті. А доньок попередила, щоби на мою доnомогу вони більше не розраховували.

КІНЕЦЬ.