Ми живемо з дочкою чоловіка від першого шлюбу. Після суду було вирішено, що вона проводить половину місяця з нами, а іншу половину у своєї матері.

Чоловік дуже кохає свою дочку, намагається виповнити кожне її бажання, і я це повністю підтримую. У нас з дівчинкою гарні стосунки, вона вихована і добра. Нещодавно я дізналася, що чекаю дитину, і була щаслива, адже мій чоловік дбайливий батько.

Не кожен чоловік після розлучення зберігає такий зв’язок з дитиною, багато хто навіть аліменти платити не хоче. За останні тижні я кілька разів поверталася з роботи та заставала вдома його колишню дружину.

Вперше вона проігнорувала мене, не привіталася і не попрощалася. Вдруге пробурчала щось під ніс, але знову цілу годину сиділа на нашій кухні. Я була змушена залишитись у кімнаті і не змогла навіть приготувати вечерю.

Бачити її в нашому будинку вкрай неприємно, особливо коли вона поводиться так, ніби тут господиня. Ми з нею ніколи не спілкувалися. Коли вона приходить за дочкою, чоловік сам її проводжає.

Мені відомо, що вона завдала йому чимало болю, і я не вважаю її гарною людиною. Чоловік теж намагається уникати спілкування з нею.

Я вирішила обговорити це з чоловіком. Він вислухав мене, знизав плечима і сказав, що хоча ситуація неприємна, він не збирається нікому нічого забороняти.

Він запропонував їй забирати доньку зі школи або проводити з нею час поза нашим будинком, якщо вже так хочеться додатково поспілкуватися.

Але я не хочу з нею розмовляти і тим більше обговорювати це з десятирічною дівчинкою. Це може поранити дитину, а я не хочу виглядати злою мачухою.

У моєму становищі мені не можна хвилюватися, а її присутність у нашому домі лише дратує. Після повторної розмови з чоловіком я зрозуміла, що він не хоче конфліктувати з колишньою дружиною. Проте мені важко миритися з її візитами.

Це наш будинок, і я не зобов’язана терпіти тут людину, яка завдає мені дискомфорту. Що мені робити? Я почуваюся в безвиході.

КІНЕЦЬ.