Поверталася з роботи і вирішила пройти до будинку через парк. Було близько дев’ятої вечора, починало сутеніти. І тут раптом прямо на дорозі стоїть коляска дитяча, синя з великою ручкою.

Я заглянула всередину, вона була порожня. Було дивно, що хтось міг забути такий великий предмет. Невже якась новоспечена мама настільки закрутилася, що забула коляску? Відкотивши її в сторону, я озирнулася.

І тут я побачила, як неподалік в кущах возиться малюк. На вигляд років півтора, ходить досить впевнено. І знову поруч ні душі … Підходжу до малюка, а він відразу розплився в усмішці і простягнув ручки.

Довелося взяти його, щоб заспокоїти. Почали пошуки батьків, але нічого не вийшло … всі три людини, які знайшлися неподалік, були просто перехожі.

Подзвонила в поліцію. Поки приїхав патруль, ми вже награлися і кілька разів підкріпилися печивом, яке знайшлися у себе в сумці. А далі все як в кіно.

Поліцейський довго жував ручку, заповнюючи протокол, і досить підозріло хмурився і зиркав. «Напевно думає, що я викрала його, як в серіалах», — про себе захихотіла я. Хоча ситуація, звичайно, зовсім не смішна …. «Ну і влипну ж я вічно».

Після оформлення всіх паперів, поліцейський раптом запитав:

— А ви взагалі далеко від парку живете?

— Та ні, ось мій будинок в рожевий пофарбований.

— Так візьмете хлопчика до себе, поки ми батьків розшукуємо? Не бійтеся, якщо відразу не знайдуться, заберемо від вас і оформимо в дитбудинок.

Я оторопіла.

— Як взяти? А що я чоловікові скажу? Та й діти свої є …

— Проявіть свідомість, допоможете справі. Якщо вже не оминули увагою, доведіть добру справу до кінця.

Сама не знаю як, але погодилася, напевно шкода стало, маленький такий, беззахисний. «Так, і знайдеться, напевно, швидко, якась лінива молода матуся — усвідомить все, і прибіжить до поліції» — подумала я. Посадила знайду в його транспорт і повезла додому.

«Чоловік зараз здивується ….» — крутилося в голові. Вирішила набрати, попередити, та й коляску мені важко буде самій підняти на п’ятий поверх. Чоловік на щастя, не розлютився, тільки руки розвів і почав реготати. Дочки були в повному захваті, як же така цікава «іграшка» — справжня маленька людина. Поки вони гралися, ми з чоловіком навіть піддалися ностальгії і згадали своїх дочок в такому ніжному віці …

Ідилію порушив несподіваний дзвінок того самого поліцейського. Знайшли маму малюка. Виявилося, що це зовсім не випадок з недбайливою ​​матусею. Мама хлопчика була вагiітна другою дитиною, коли вони пішли погуляти. І раптом у неї почалися різкі бoлі в живoті.

Сіли на лавку, малюк весь час був поруч. Мамі на кшталт стало краще, і вона спробувала встати, і тут знову різкий бiль і втpата свідoмості. Та ще й сісти назад не встигла, так і звалилася за лавочку.

Місце це небагатолюдне, тому свідків не виявилося. А малюк, не розуміючи того, що відбувається, вирішив погратися з коляскою і закотив її в іншу частину парку.

Жінку знайшли трохи пізніше люди, але ніхто не зрозумів, що вона була не одна, а сама вона сказати нічого не могла. Вона прокинулася тільки в пoлoгoвому будинку, де з’ясувалося, що їй терміново потрібно робити кесapів рoзтин.

— Ми вже розшукуємо батька, потерпіть, будь ласка, ще трохи!

— Звичайно-звичайно, все в порядку! — пробурмотіла я, переварюючи новини.

А незабаром до нас у двері подзвонив переляканий молодий чоловік. Його звали Вадим, а нашого маленького гостя, як з’ясувалося, — Максим.

У батька хлопчика тремтіли руки, коли він намагався запропонувати нам грошей в знак подяки за участь і допомогу. Але ми з чоловіком, звичайно ж, відмовилися.

А з дівчиною все було добре, на щастя … Вона наpoдила донечку і назвала її на честь рятівниці її сина, тобто мене — Марія. А ще вони відшукали тих людей, що викликали машину швидкої в парк.

Виявилося, що першим її виявив підліток — Артем. Так ось ми з ним тепер хресні батьки! Тепер вже не загубимось, будемо спілкуватися сім’ями

КІНЕЦЬ.