Я дуже люблю ходити в ліс по гриби. Мене захоплює не так результат, як сам процес. Кожного року з терпінням чекаю на грибний сезон. Тоді їду до себе на дачу, яка знаходиться поряд з лісом, в якому я можу годинами бродити, споглядаючи красу природи. Це дає мені наснагу, дарує натхнення й сили. У тиші, поряд з деревами я відчуваю приплив енергії та спокій.

Цього разу на тихе полювання я вирушила зі своєю найкращою подругою. Їй треба було трохи відволіктись й відпочити від звичного ритму життя. Ми ходили лісом, розмовляти… Аж тут, я помітила, що серед листя щось виблискує на сонці. Підійшли подивитись. З’ясувалось, що це неймовірно красива золота обручка. Та не звичайна, на ній виднівся напис – ім’я Маргарита.

Я б ніколи не привласнила чужу річ, але залишити її посеред лісу не могла. Подруга переконала, що забравши перстень, ми зможемо відшукати його власника через інтернет, розмістивши оголошення у соціальних мережах. Не обов’язково, що ми його знайдемо, але постаратись можна.

Повертаючись додому електричкою, я звернула увагу на дідуся, який сів на одній зупинці із нами. Він був дуже засмучений та ледь стримував сльози. Ми вирішили запитати, чи не потрібна йому якась допомога.

Як ми здивувались, коли почули про причину його розпачу. Виявляється, старенький загубив у лісі обручку покійної дружини, яка залишиться навіки коханням усього його життя. Жінки не стало кілька років тому, а ця обручка була, як пам’ять про неї та, як символ їх вічного кохання. На ній було викарбуване її ім’я.

Вираз його обличчя, коли я дістала зі своєї кишені ту саму обручку, я запам’ятаю на все життя. Він був приголомшений, а його очі сяяли від щастя!

На станції ми обмінялись номерами телефонів, бо дідусь дуже хотів мені віддячити. Наступного дня він зателефонував і запросив мене додому. Можливо, це трохи дивно, але я без вагань погодилась. Внутрішній голос підказував, що нього потрібно навідатись. Я йшла цілком спокійна, але вже перед дверима його квартири моє серце пришвидшило свій ритм.

І не дарма, адже там я познайомилась із його сином. Той навіть подарував мені невеличкий золотий перстень, щоб хоч якось віддячити за мій благородний вчинок.

З того часу ми з Денисом почали спілкуватись. І наше спілкування переросло у стосунки. Зараз ми плануємо весілля.

КІНЕЦЬ.