У 49 років, після кількох років життя в Іспанії, я повернулася в Україну, щоб продати будинок, що дістався мені у спадок, не розраховуючи залишитися тут надовго.

У моєму житті було багато поворотів: невдалий шлюб через невірність чоловіка змусив мене виїхати до Іспанії з фінансовою допомогою свекрухи.

Незважаючи на зраду, вона підтримала мене, запропонувавши свої заощадження, щоб я могла розпочати життя наново.

Моє перебування за кордоном було плідним, але я так і не змогла повністю вилікуватись від емоційних шрамів.

Повернувшись, я натрапила на свою колишню свекруху, злиденну жебрачку на вулицях, з якою погано поводилися мій колишній чоловік та його нова партнерка.

Вражена і розбита горем, я не могла залишити її в такому стані.

Я забрала її у свій сільський будинок, який вирішила не продавати, надавши їй безпечний притулок, щоб вона могла спокійно дожити свої дні.

Тепер вона живе в моєму доглянутому будинку, і я домовилася з сусідкою, яка доглядатиме за нею, коли я повернуся до Іспанії.

Такий поворот подій змінив моє уявлення про будинок та співчуття.

Залишати свекруху в біді було не можна, що вкотре підтвердило мою віру в те, що добро повертається добром.

Вчинок мого колишнього чоловіка – це його тягар, але турбота про благополуччя його матері стала моєю несподіваною метою під час цього візиту.

КІНЕЦЬ.