5-річний Вовка повернувся з садка, весь на емоціях, і одразу ж кинувся на шию до батька: «Тату, тату, я тобі таке скажу! Таке! — Ой, — дуже здивувався Гена і подивився на дружину. — Таня, чого з хлопцем? Його аж трясе. — Сама не зрозумію, — відповіла Тетяна. — Мовчав всю дорогу, а тебе побачив, його прямо прорвало. — Ну, тату! – нетерпляче перебив розмову батьків Вовка. – У нас у групі нова вихователька. Вона така… така… — Ну яка? — усміхнувся батько. — Приваблива – ось яка. – Що? – у Гени миттю відпала щелепа. У Тетяни теж обличчя трохи перекосило, але вона швидко прийшла до тями: — Вовка! А-ну, Замовчи негайно! – Чому? – здивувався син. — Я ж не винен, що вона вродлива жінка. Вона коли входить у нашу групу, ми прямо всі божеволіємо. Тату, вона б тобі теж сподобалася. — Замовчи, я сказала! — повторила мати гнівно, і з запитанням глянув на чоловіка. — Треба буде завідувачці садка зателефонувати і розібратися. Це кого вони там на роботу приймають, що навіть діти, розумієш, від неї збожеволіють?

Вона що, у спідній білизні перед ними вирується? — Не заводься, Таня, — посміхнувся чоловік. — Тут щось не те… — Як це не заводься? Ти чув, що тобі сказав син? Вона б тобі теж сподобалася. Це як розуміти? Гена уважно подивився на сина. — Вовка, звідки ти взяв це слово? — З дому, — охоче відповів син. — З якого ще вдома? — Тетяна нахмурилася ще дужче. — З нашого дому, — сказав синок і чесними очима подивився на батька. — Чого? – Тетяна знову подивилася на Гену, але вже з підозрою. – Це кого це ти так називав? — Тебе, мабуть… — усміхнувся Гена. — Раптом… — Колись… — Чогось я не пам’ятаю. – А я пам’ятаю! — скрикнув син і хитро глянув на маму. — Він тебе так часто називає, коли мене поряд з вами немає. Мамо, ну ти що, невже ти це слово забула? — А-ну, тихо… — Тетяна стурбовано дивилася на свою дитину, не знаючи, що їй відповісти.

— Запам’ятай, Вово, це слово може говорити не кожна людина. Зрозуміло тобі? Тобі говорити так про жінок поки що не можна. Запам’ятав? — Ага, — кивнув син. — І все одно, щось тут не так… — Гена здивовано хитав головою. — А ось я завтра подивлюся на цю виховательку на власні очі, і тоді… — Тетяна уявила, що вона зробить з новою вихователькою. — Тоді все одразу стане на свої місця… — Вовка, а ну, скажи мені, приваблива жінка, ця яка? — раптом запитав Гена. — Ти чого, з глузду з’їхав? – замахала на чоловіка руками Тетяна. — Ти прямо зараз вирішив просвічувати сина, так? У такому віці? — Тихо, тихо, — відмахнувся від неї чоловік. — Не заважай.

— Це добра, — відповів син. — І все? – усміхнувся Гена. — Ні не все. Ще вона ласкава… та дбайлива… а ще казки розповідає цікаво. — Тепер все? — Ну так. Вона така сама, як мама. Я ж говорю, тату, вона б тобі теж сподобалася. — О Боже! – Тетяна раптом зігнулася навпіл і почала трястися від сміху. Син здивовано глянув на маму, потім на батька, який ледве стримував сміх. — Тату, а чого ви смієтеся? — Та нічого, Вовку, все нормально! — Гена пошматував сина по голові. — Це ми радіємо, що в тебе така вихователька з’явилася. Але все одно ти це слово в розмовах поки не вживай. Добре? — Гаразд, — погодився син, — і, дивлячись на маму, теж захихотів.

КІНЕЦЬ.