Повернувшись додому, Оксана Дмитрівна поїла смачного борщу, звареного дружиною свого сина. Лише тепер мати помітила, що в квартирі ідеальна чистота Оксана Дмитрівна, першим ділом, кинулася до антрисолі: ні стареньких чашок, які залишилися від сервізу, які їй подарувала мама, ні чорно-білих фото, на яких зображена родина, про яку жінка вже й не пам’ятає, ні стаканів, ні старих хрустальних фужерів. О, Господи, та це ж все її життя!
Ці вихідні Оксана Дмитрівна провела на дачі. Збирала та консервувала огірочки, такі мариновані, які полюбляють донька та зять. Вони в столиці такі ні за які гроші не куплять. Визбирала малинку, вишні, залишки полунички, то все поскладала в контейнери, заморозить для внучки Оленки, вже навіть в Київ подзвонила, сказала доньці, щоб не купляла не тратилася, тут буде все своє, домашнє, мама пристаралася.
Повернувшись додому, Оксана Дмитрівна поїла смачного борщу, звареного дружиною свого сина, свіжоспечених запашних пиріжечків з вишнями, які спекла невістка.
Вже все розклала в морозилку, банки віднесла в кладовку. А потім лип – і різко зупинилася. Лише тепер мати помітила, що в квартирі ідеальна чистота Оксана Дмитрівна, першим ділом, кинулася до антрисолі:
ністареньких чашок, які залишилися від сервізу, які їй подарувала мама, ні чорно-білих фото, на яких зображена родина, про яку жінка вже й не пам’ятає, ні стаканів, ні старих хрустальних фужерів.
О, Господи, та це ж все її життя! А вдома нікого немає, син з дружиною на роботі, навіть нікого запитати. Оксана Дмитрівна, наче в молодості, чим душ бігла по сходах. Оце невістка прибрала, крутилося лише одне в голові.
Підбігла до мусорного контейнера, а там: і старенька сукня, ще дитяча, її доньки, її рушники, таких вже давно не купиш, якісь фото, теж її, ще родичі з села там якісь.
Загалом, купа таких дорогих їй речей. Як вона могла, ну чому не запитала, вона ж господиня в цій квартирі, а невістку син привів сюди лише рік тому. Одні й ті ж думки були в голові в Оксани Дмитрівни. От моя донька так би ніколи не вчинила, подумала жінка і відразу зупинилася. А й дійсно, не вчинила, а коли вона останній раз була у мами, може місяця 5-6 тому.
Вона лише телефонує, турбується про маму на відстані, а до речей її і діла зовсім немає, вона там далеко, у неї своя сім’я турботи. Оксана кинула ті речі додолу і просто пішла додому з порожніми руками. А в голові майоріла лише одна думка, он вона вишні, які нарвала на дачі, заморозила доньці та внучці на зиму, а невістка вишні купила, щоб спекти пироги для всіх. Виходить, що не невістка недобра, а вона – можливо, лукава.
Ввечері син з невісткою повернулися додому. Оксана Дмитрівна навіть виду свого ще нещодавнього задоволення навіть не показала, радісно зустріла рідних і стала частувати їх гостинцями, які привезла з дачі. Хай там як, а відтепер вона любитиме свою невістку, як рідну доньку.
КІНЕЦЬ.