Мені 39 років, незаміжня, дітей немає. І ось 10 років тому переїхала до іншого міста винайняла квартиру, але всі мої спроби самостійного життя зійшли нанівець.

Відразу батьки приїжджали в гості на пару місяців, потім з урахуванням зимового періоду жили в мене всю зиму. Допомогли мені придбати свою квартиру й останні три роки живуть із 12 місяців близько 8 у мене, при тому, що у них є дві свої квартири.

Я їх не хочу ображати, вони дуже добрі люди, але не дають мені продихнути. Перед тим, як приїхати цього разу, вони попередили, що хочуть свято з гостями, зрозуміло, в мою квартиру запросять своїх друзів і організують побут, як їм комфортно.

– Потрібно приготувати оселедець під шубою, гуся запекти, потім ще голубців накрутити та зробити кутю! О, ще узвар треба зварити!

Я спробувала поговорити з мамою, що це неправильно, і якщо так і далі буде, я змушена буду орендувати собі житло окремо. Тепер батьки ображаються.

Ображаються, що вони з усією душею, а я хочу з’їхати. Максимально намагаюся уникнути конфлікту з повагою ставлюся до прохань близьких, але мене це дуже пригнічує.

Мама вважає, що якщо вони допомогли придбати мені квартиру, то це все одно сімейна нерухомість. А значить, вони можуть жити в мене.

Я не відчуваю себе господинею у своїй власній квартирі. Навіть постільну білизну не можу сама обрати.

Я не хочу з ними жити в одній квартирі, не хочу зустрічати їх гостей у себе вдома. Я хочу, щоб вони переїхали у свою квартиру і жили своїм життям.

З мамою ми розмовляли відкрито на цю тему, вона сердиться, каже, що я неправа. А батько взагалі мене не чує, каже:
– Народи дитину і живи з нами, тобі нічого не заважає.

У мене одне бажання зібрати – валізу і з’їхати. Мені некомфортно, коли вони вирішують, що погостять місяці три, а може й чотири, а потім це розтягується на роки.

Підкажіть, як делікатно без струсу повітря, вирішити ситуацію? Я вважаю. що батьки занадто сильно опікуються мною у мої майже 40 років.

КІНЕЦЬ.