Нас із молодшим братом батьки ростили в строгості, нічого не сходило з рук. Тому я звикла з самого раннього дитинства все планувати, не люблю нехлюїв і базік. Чоловік мій теж дуже відповідальний, та ще й майстер на всі руки – за це й полюбила.

Ми все вирішуємо і робимо разом. Навіть з питань виховання сина – а Антошці вже 9 років – ми хоч і маємо трохи різні точки зору, але завжди знаходимо компроміс.

Але є в нашому житті один фактор нестабільності: старша сестра Сергія. Оксана – це людина, яку кількома словами не опишеш: концентрат зухвалості, безвідповідальності та бажання в усьому покладатися на «авось».

Людині 42 роки, але виникає відчуття, що це Сергій для неї старший брат. Оксана доросліша за мого чоловіка на 8 років, але він постійно витягує її з усяких колотнеч: двох невдалих шлюбів, якихось фінансових пірамід, авантюр зі «швидким і легким» заробітком. Я вже порушувала цю тему в розмові з чоловіком:

– Сергію, ось поясни мені – чого ти з нею носишся? Доросла ж баба. Чому вона не в змозі самостійно вирішити навіть найпростіші питання?

– Віро, ну не суди всіх по собі. Так, вона скажена. Але знаєш, як вона мене в дитинстві смішила? У нас із нею особливий зв’язок, – завжди відповідав чоловік.

– Накоїть справ і спить спокійно – Сергійко все розрулить. Це просто маячня! – продовжувала обурюватися я, але без особливого результату.
Зараз у нашої Оксани нова пристрасть – відчула себе представником малого бізнесу, так би мовити, опори країни. Закупили вони з подругою в кредит якісь мішечки з насінням у вигляді фігурок тварин і торгують цим товаром на маркетплейсі.

Треба цей мішечок поливати спеціальним розчином із води і якоїсь поживної суміші, і він весь покривається зеленими паростками. Виходить така «еко-іграшка». Ні, ну кумедно, звісно. Але чи можна сколотити на цьому статки? Сумніваюся.

Тим часом наближався кінець року, вже була друга половина листопада. Ми багато і напружено працюємо, щоб кілька разів на рік дозволити собі сімейну відпустку. На дачу ще не накопичили, а подорожувати любимо.

Я отримала квартальну премію і вже готувалася оплачувати готель у Сочі на 7 днів новорічних канікул, який ми забронювали ще у вересні. І тут в один із днів мені на роботу зателефонував чоловік, голос був схвильованим: «Вірочка, вийди з офісу, набери мені, є термінове питання!»

Я вискочила на вулицю, ледь встигнувши схопити пальто – захвилювалася не на жарт. Набрала номер чоловіка:

– Сергію, що сталося?

– Довго пояснювати, пізніше все розповім. У тебе ж на карті лежить 30 тисяч? – відповів чоловік, і судячи з голосу, він теж був дуже схвильований.

– Так, є.

– Кидай мені на картку. Удома все поясню, – сказав Сергій.
Я довіряю чоловікові, як самій собі. І звісно, одразу відправила йому на карту гроші. Які тільки думки не проносилися в мене в голові за робочий час, що залишився.

Версії були такі: розбив чужу машину, щось трапилося з батьками, потрібно комусь із друзів терміново допомогти. І в якийсь момент мене осінило – а чи не Оксана до цього фінансового прохання причетна?

Примчала додому з роботи, ледве дочекалася чоловіка. Сергій прийшов мовчазний, роздягнувся і відразу пройшов на кухню.

– Ну Сергію, не тягни кота за хвіст! Я мало з розуму не зійшла! Що сталося? – запитала я.

– Так. Ти тільки не кричи. Там Оксанка вляпалася з цими закупівлями на маркетплейсі. Якщо не погасить сьогодні штраф, їй доступ на майданчик закриють, торгувати не зможе. А в них товару лежить на складі на 300 тисяч у кредит, – відповів чоловік, відкушуючи шматок ковбаси.

– У сенсі? А віддасть вона коли? Я ж цими грошима мала готель нам на новий рік оплатити! – продовжила обурюватися я.

– Там така справа… Загалом, і мені довелося ще 20 тисяч докинути. Оксанка зможе повернути тільки після новорічних свят, наприкінці січня. Блін, ну потрібно ж допомогти сестрі, а відпочити зможемо і іншим разом! І вдома класно свято зустрінемо. А в лютому чи березні з’їздимо. Напевно… Ну так вийшло, не сердься, – відповів Сергій, заглядаючи мені в очі.

Я вискочила з кухні, як ошпарена. За що? Чому ця жінка завжди вривається в наше життя і все псує?

Наша сім’я тепер замість канікул у Львові буде всі свята дивитися телевізор під олів’є, а ця аферистка навіть не відчує себе винною! Якщо є у світі якась справедливість, сподіваюся, що й Оксані рано чи пізно віділлються мої сльози.

КІНЕЦЬ.