Заздрю чоловікові та його новому життю. Ми з чоловіком багато років не могли мати дітей. Після тривалого лікування дрібних болячок та численних аналізів лікарі сказали, що цього не станеться. Я дуже страждала. Не спала ночами, плакала. Чоловік заспокоював, ми з ним завжди були близькі одне до одного, він був для мене цілим світом. З родичами я живу на великій відстані, тому він замінював їх усіх.

Кілька років ми прожили без дітей, спробували все, потім ходили до храмів, до бабок всяких. Все було марно. Чоловік дуже хотів дітей, тож я його відпустила. Скріпивши серце підписала розлучення. Всього через півтора роки він одружився з дівчиною, яка відразу порадувала його новиною про дитину, яка незабаром з’явиться.

Я нічого про неї не знала, крім того, що вона має сина від першого шлюбу. З чоловіком ми не спілкувалися, він вирішив припинити усі зв’язки, а я не наполягала. Боляче було б обом.

Він зажив щасливо, а я донині страждаю. Намагаюся обходити стороною будинок, де вони живуть, але все одно іноді стикаємося, пару разів на рік їх бачу. Ідуть із візком, щасливі. Мені не по собі, я одразу намагаюся зникнути з очей, поки не помітили, а вдома плачу.

Заздрю їхньому щастю. Постійно монітору сторінку в соцмережах, де періодично вони викладають пости про щасливе життя. Я так сильно переживаю, що в мене почало руйнуватися здоров’я. Ходжу лікарями, то одну хворобу, то іншу знаходять.

Зараз ось готуюся до нової операції, що зробить моє життя ще гіршим. Намагаюсь відволіктися, жити своїм життям, спілкуватися з людьми, але частіше не можу себе пересилити. Почала ходити до психолога, беру підробіток додому, хочу накопичити і з’їздити кудись відпочити. Від цих думок, від цього щоденного жаху.

Але знову і знову ловлю себе на тому, що дивлюся на його сторінку, дивлюся на сина, який так сильно схожий на нього, дивлюся на щасливу красуню дружину і відчуваю таку тугу, що сил немає.

Чому він заслужив на щастя, а я ні? Чому так? Чому мене так сильно чіпає їхнє життя, адже минуло вже два роки, настав час охолонути, перестати вже думати, перестати гризти себе. Але я лише більше злюся і ненавиджу своє життя.

КІНЕЦЬ.