Лера здригнулася. Хтось намагався відчинити вхідні двері. З Павлом вже 3 місяці як розлучилися. Невже він вирішив повернутися і ще в такий пізній час?

– Може, здалося? – пошепки сказала дівчина, дивлячись на годинник, але звуки знову повторилися.

Вона обережно підійшла до дверей, щоб подивитися, що за несподіваний гість за ним ховається. Як на зло, у вічко нічого не було видно. На поверсі ніяк не могли поміняти лампочку, яка перегоріла.

“А може, це домушники? Досить боятися! Потрібно щось із цим робити” – подумала Лера і ближче підійшла до дверей.

– Хто тут? Що Вам потрібне? – суворо запитала вона.

У відповідь було мовчання.

– Так, зрозуміло. Я зараз поліцію викличу – пригрозила Лера, але потім передумала, коли почула за дверима знайомий голос.

Цю людину вона очікувала побачити найменше. Особливо у такий час.

– Соня, а ти чого тут забула?

– Вигукнула Лера, дивлячись на сестру колишнього чоловіка, яку нічого не бентежило.

– Давно замки змінила? – та вдала, ніби не почула її запитання.

– Тобі яка справа? І взагалі, що ти тут робиш?

Соня зазирала у квартиру, ніби намагаючись там щось розгледіти.

– Дивлюсь, ремонт новий зробила, навіть так? Цікаво, коли встигла на які такі гроші? – ніяк не вгамувалася небажана гостя.

Соня всіляко ігнорувала питання Лери, при цьому свої продовжувала наполегливо ставити.

– Говори, що тобі треба і йди. Якщо ти не знаєш, то твій брат тут вже пів року не живе, а три місяці тому ми з ним офіційно розлучилися.

Дівчина хитро посміхнулася і закотила в очі.
– Про це хіба, що ледащий не знає. Не хвилюйся, я не на його прохання. Тим більше, що Паша собі вже молодшу пасію знайшов.

Лера продовжувала дивитись на Соню с запитом в очах. Вона не розуміла що їй потрібно та ще проти ночі. Подругами вони ніколи не були.

– Мені потрібно забрати деякі речі, пропусти – Соня безцеремонно намагалася пройти у квартиру, але невістка перегородила їй шлях.

– Жодних твоїх речей тут немає і бути не може. Забирайся звідси, поки поліцію не викликала.

– Фу, як грубо. А ще дівчина із двома вищими освітами. Послухай, люба. Я чудово знаю, що і де тут у тебе лежить. Ти не забула, що Павло залишив багато спільно нажитого майна?

Тут до Лери відразу дійшло про що вона каже.
– Це була його ініціатива і він одразу сказав, що не збирається нічого забирати. Дивно, що ти цього не знаєш.

– Так, я ж не така добренька, як мій братик, і все чудово пам’ятаю. Тому, ось список, ознайомся – Соня з якоюсь зневагою простягла його.

Обуренню Лери не було меж.
– Випрямляч? Ти серйозно? А нічого, що то моя річ? – Здивувалася Лера, навіть не намагаючись стримати свій сміх.

– Нічого, він брендовий і коштує непоганих грошей навіть з рук. Тож знайду кому продати. Далі читай.

– Ігрова приставка, мікрохвильова піч, плазмовий телевізор, чайник. Що? Навіть чайник?

Дівчина повірити не могла в те, наскільки сестра колишнього чоловіка збожеволіла.

– Не дивись на мене так. Я переїжджаю жити окремо, і ці речі мені знадобляться.

– Ти збожеволіла? Нічого віддавати я не буду! – обурювалася Лера.

– Ще як будеш. Я все одно тебе примушу.

Тут на вигуки вийшла сусідка баба Маша, якій палець у рот не клади.
– Я не зрозуміла, це хто тут пізно ввечері лайку влаштував? Зовсім совість втратили? – обурювалася старенька 80 років.

– Баба Маша, вибачте, вона вже йде.

– Ми ще не закінчили – не вгамовувалась Соня.

Але тут баба Маша активно включилася до суперечки.

– Це ти зараз у мене закінчиш цей вечір у поліції, якщо зараз же не втечеш звідси. Бач, нахабна яка, розшумілася! Людям спати не дає. Йди-йди, чого дивишся?

Лера подякувала сусідці за сприяння та допомогу.
– Ти їй спуску не давай, бо вона тебе не перестане діставати. Бачила я таких безсовісних.

– І не кажіть, вибачте ще раз – погодилася з нею дівчина і зачинила двері.

Наступного дня до Лери завітала вже свекруха. На відміну від своєї дочки, вона не була настільки нахабною та безцеремонною.

– Мене також на поріг не пустиш? – спитала Алла Петрівна.

– Чому ж? Проходьте, з Вами ми залишилися у добрих стосунках. Щось сталося?

Алла Петрівна озиралася довкола, ніби вперше опинилась у цій квартирі. Хоча раніше була тут найчастішим гостем.

– Знаю про вчорашній скандал із Сонею. Так, негарно вийшло. Але й ти її зрозумій. Дівчинка вирушає у вільне плавання і треба з чогось починати – колишня свекруха продовжувала говорити якимись загадками.

– Ви це про що? – перепитала її Лера.

– А ти добре живеш. Непогано так влаштувалася після розлучення з моїм сином і на себе грошей не шкодуєш – продовжувала вона роздивлятися Леру.

– Алла Петрівно, давайте конкретніше. Що Вам потрібно? Я ж розумію, що Ви сюди прийшли не чаю попити.

Свекруха посміхнулася й без жодного запрошення сіла в крісло, ніби у себе вдома.

– А ти чаю навіть не запропонувала. Гаразд, не ходитиму навколо. Моя Соня буває, звичайно, нетактовною. Визнаю. Але загалом вона має рацію. Ви з Пашею розлучилися, а все майно він залишив тобі.

Тепер Лера намагалась пояснити й свекрусі, що її сина ніхто не змушував так чинити. Це було повністю його рішення. Хоча б тут він вчинив по-чоловічому і на тому спасибі.

– Так, мій хлопчик добрий, але й дочку свою я обділяти не збираюся. Тим більше, що Соня починає самостійне життя і на початку їй все знадобитися.

– Боюся, що вже пізно – знизала плечима дівчина.

І лише зараз Алла Петрівна зрозуміла, чого не вистачає у квартирі. Поки вона милувалася новим ремонтом колишньої невістки, впустила головне.

– Не зрозуміла, а де всі речі?

– Бачите, Алла Петрівно. З Вашою Сонею у нас спочатку склалися не найтепліші стосунки. Тому я ніяк не могла допустити того, щоби речі дісталися їй. Але вона подала мені чудову ідею. Я вирішила їх продати.

– Що? – здивувалася свекруха.

– Так, так. Ви не дочули, речі продані.

– Як ти посміла? Я все Паші розповім.

– Будь ласка, тільки навряд чи це йому буде цікаво. Він так захоплений своєю новою пасією.

Свекруха ще довго кричала, але тут на допомогу знову завітала баба Маша.

– Гей, ти. Ану, припини кричати. Не бачиш, люди старі відпочивають. Інакше я тебе… ууу! – і смілива бабця пригрозила кулаком колишній свекрусі Лери.

– Ой, все… божевільня якась. Я тобі це ще пригадаю – заверещала Алла Петрівна і вибігла з помешкання.

– Ну що, заносимо назад? – Запитала баба Маша.

– Дякую Вам, виручили мене, а то я вже не знала, що й робити. До речі, телевізор можете залишити собі. Я його все одно не дивлюся, а ваш вже старенький.

Баба Маша подякувала Лері за такий щедрий подарунок, а та її за порятунок від колишніх родичів. Принаймні тепер вони точно не сунуться. Баба Маша буде на варті порядку.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.