– Ти хочеш сказати, що здивована? – Усміхнувся чоловік, дивлячись на Катю.

– А, на твою думку, ця заява нормальна?

– Запитала дружина.

Артем тільки-но повідомив їй, що в нього вже давно є інша жінка і він збирається подати на розлучення.

– І не роби, будь ласка, вигляду, що ти про це не знала, – додав він.

– До сьогоднішнього дня – ні.

– Правда? Не може бути! Ти й про те, чому Галина, твоя подружка, так швидко поїхала з міста і навіть не попрощалася з тобою, теж не здогадувалася?

– А що не так із Галкою?

– Запитала Катя.

– Послухай, Катю, якби у світі існував орден, яким нагороджували б саму недолугу  дружину, він би дістався тобі! Знаєш, як ми з Галиною іржали над тобою, коли ти сама відправляла мене до неї, своєї подружки та моєї пасії!

Катя згадала, що справді кілька разів Галя дзвонила, коли у неї у квартирі траплялася якась аварія, а її чоловік Кирило був на зміні:

– Катюша, попроси свого Артема прийти – я сама цей кран не перекрию. Будь ласка, бо я вже замучилась тазиками воду виливати.

І Катя просила чоловіка піти та допомогти її подрузі. А той ще упирався, говорив, що Галя надто часто звертається до нього з проханнями й що він не зобов’язаний ремонтувати крани та збирати шафи замість Кирила.

А виявляється, Артем виконував і інші обов’язки її чоловіка.

– Якось Кирюха застав нас. І вже ввечері виставив Галю з квартири, – засміявся Артем.

– Скажи, а чому ти так зі мною розмовляєш? – Запитала Катерина. – Те, що ти називаєш дурістю, має іншу назву – порядність. Я вважала тебе за порядну людину і довіряла тобі. Я помилялася! І нам дійсно треба якнайшвидше розлучитися.

– Значить, ти не проти розлучення? – уточнив чоловік.

– Ні. Не знаю, щоправда, як сказати про це синові.

– Про це не хвилюйся. Я вже сказав Ромці. Він мене зрозумів.

Катя навіть не відразу повірила в те, що почула:

– Ти сказав синові, що зраджував мені й тому ми розлучаємося?

– А що тут особливого? Ромка вже дорослий, йому цього року буде двадцять один. Та в нього вже самого, мабуть, не одна дівчина була!

– Як у тебе совісті вистачило? – обурилася Катерина.

– Знаєш, ти одного мене не звинувачуй. Подивись на себе! Тобі сорок три роки, а ти одягаєшся, як бабця: чорна спідниця, сіра кофта, якась в’язана жилетка, чи то сіра, чи коричнева.

– Я розумію, що на вашу фабрику тітки приходять не вбрання демонструвати. Але ж ти не в цеху працюєш, а в бухгалтерії сидиш, можна пристойно одягнутися.

– Та й удома теж – у тебе три халати, й всі три сіренькі, і відрізняються тільки тим, що один у квіточку, а два інших – у листочок. Погляду нема за що зачепитися! А жінка має бути яскравою! І розмови в тебе нудні!

– Тобі яскравості у житті не вистачає? В зоопарк сходи – там дві клітки з папугами. Дуже яскраві й тріскотять цілий день, – відповіла дружина.

– Гаразд. Досить собачитися. Поговорімо про справу. У цій квартирі житимемо ми з Діаною, – сказав Артем.

– Значить, її звуть Діаною!

– Усміхнулася дружина.

– Ти не про те говориш! Я тобі про квартиру.

– А що про квартиру?

– Запитала Катя.

– Продамо і гроші поділимо.

– А ось і ні! Пригадаймо, як ми її купували, коли одружилися. У мене була двокімнатна, а в тебе – кімната у комуналці. Ми їх продали, та купили цю квартиру. І документи у нас лежать у ящику комода.

– Точніше, лежали. Тому що я ще того тижня їх узяв, зробив копії й сходив до юриста. Тож навпіл не вийде. Але я, Катю, не покидьок останній, яким ти мене тут вважаєш.

– Тому я тобі вже купив однокімнатну квартирку – маленьку, стареньку, без ремонту, але окрему. А міг би виселити тебе на комуналку.

– Так, що я тебе житлом забезпечив, можеш навіть деякі меблі звідси взяти, ну, і свої каструлі – кухарі. Решту домашнього начиння поділимо навпіл.

– І ти вважаєш, що я маю на це погодитися? – Запитала Катя.

– Звичайно, – відповів Артем. – Ні, ти можеш піти до суду. Але я тебе запевняю: нічого більше ти й по суду не отримаєш. А замість квартири – можеш опинитися у комуналці.

… Катя увійшла до квартири, яку вибрав для неї колишній чоловік. З першого ж погляду вона зрозуміла, що квартира привабила Артема винятково низькою ціною, бо жодних інших переваг у неї не було.

Жив у ній самотній старий, а продавали родичі, які отримали житлоплощу у спадок. Вони тут навіть не прибралися.

Весь мізерний скарб останнього мешканця так і залишився на місці: щербаті кухлі, рвана запрана білизна, шафа з перекошеними дверцятами, два стільці, та важкий табурет з фарбою, що облупилася.

Про те, щоб в’їхати сюди, не було й мови. Спершу треба було вивезти з квартири все, що в ній залишилося, потім зробити ремонт і лише потім тут можна буде жити.

Але навіть після ремонту, на який Каті довелося взяти кредит, бо власних накопичень у неї майже не було, квартира їй не подобалася.

У вікна першого поверху проникало надто мало світла – двір був старий, у ньому росло багато кущів та дерев.

Труби у підвалі навряд чи змінювали останні тридцять років, тож у під’їзді постійно відчувалася вологість, яка проникала й у квартиру.

Наприкінці січня приїхав на канікули син. Катя думала, що він житиме в неї, купила розкладачку, приготувала м’ясо по-французьки – Ромка дуже його любив. Але син зателефонував їй і повідомив, що він зупиниться у батька.

– Мамо, мені тут звичніше. Та й друзі теж усі поряд. А до тебе обов’язково заскочу.

І заскочив. За день до від’їзду.

– А що? Ти цілком нормально тут влаштувалась, – оцінив він квартиру матері. – Жити можна.

І втік за пів години. А перед виходом спитав:

– Мамо, а ти мені тисяч п’ять не даси?

– А хіба батько тобі грошей не дав? Ми домовлялися, що останні два роки утримуватиме тебе він.

– Він дав, але я трохи витратив, а до наступного “вливання” ще три тижні жити, – відповів Роман.

Звичайно, вона дала синові гроші, причому їй здалося, що він саме за цим до неї й приходив.

Після візиту Ромки Каті стало зовсім сумно. На роботі вона почувала себе нормально, а ось вечорами самотність відчувалася особливо гостро.

Близьких подруг у неї не було – так, пара приятельок, з якими вони іноді влаштовували «дівочі вечори». Тож після роботи доводилося повертатися додому, та проводити вечори на самоті.

Тому Катя дуже зраділа, коли їй зателефонувала Наталя – її двоюрідна сестра. Колись вони були дуже дружні, але потім обидві вийшли заміж і бачилися дуже рідко, переважно передзвонювалися, вітали одне одного зі святами.

Наташа запросила Катю на весілля своєї старшої дочки:

– Катя, весілля сімнадцятого березня. Ми на тебе чекаємо. Побачишся з усіма родичами. Житимеш у нас у домі.

– А чому б не поїхати? – подумала Катя.

– Тим більше, що у мене саме у цей час відпустка.

Справді цього року їй не пощастило з розподілом відпустки: перші два тижні випали на березень, а другі – на жовтень.

Катя так спалахнула ідеєю поїздки, що відразу почала готуватися до неї. Перше, що вона зробила, це переглянула свій гардероб і зрозуміла, що їй терміново потрібно купити нову сукню. І туфлі до неї.

Декілька вихідних було витрачено на походи по крамницях. Катя переміряла, напевно, два десятки суконь, поки вибрала ту єдину. З взуттям було простіше – класичні човники.

А за тиждень до від’їзду вона записалася в салон і вийшла звідти з новою стрижкою та новим кольором волосся.

Весілля пройшло чудово: наречена була дуже мила, а гостей було стільки, що Катя не змогла запам’ятати за іменами всіх, з ким її знайомили.

Але найбільше їй сподобалося містечко, де жила Наталя: невелике, але дуже затишне.

Коли Катя виїжджала з дому, на вулицях міста ще лежав сніг, а в цьому південному містечку вже починало розпускатись листя на деревах і газони у дворах були вкриті зеленим килимом трави.

– Як добре тут у вас! – сказала Катя сестрі перед від’їздом. – Навіть не хочеться їхати. У нас, напевно, зараз ще сльота та сірість.

– А ти переїжджай сюди! – Запропонувала Наталка. – Що тебе там тримає?

Сестра була в курсі проблем Каті, тому швидко склала план:

– З Артемом ви розлучилися і, як я зрозуміла, більше не спілкуєтеся. Ромці рік із невеликим вчитися залишилося, навряд чи він до тебе захоче повернутися – дорослий уже.

– До того ж він вважає за краще з батьком спілкуватися. Робота? Так і в нас тут влаштуватися можна – рідні повно, хтось допоможе. Квартиру продаси та приїжджай.

– А й справді, що мене там тримає? – думала Катя в останню ніч перед від’їздом. – Ромка і сюди приїхати зможе, коли побачитись захоче. Робота? Квартира? Це все можна вирішити. Головне – наважитися.

І вона наважилася. Повернулась і, обміркувавши все, кілька разів зідзвонившись з Наталкою, зайнялася продажем квартири.

Продала через півтора місяця за вищу ціну, ніж Артем рік тому купив її. Написала заяву на звільнення, деякі речі продала, те, що хотіла взяти з собою, запакувала та відправила. Відпрацювала два тижні й поїхала.

На новому місці за місяць знайшлася робота, ще за два – житло.

Тепер вікна її невеликої, але дуже світлої квартири треба було обов’язково закривати шторами, бо сонце світило в них із четвертої ранку. Але Каті дуже подобалося.

І робота їй також подобалася – не рутинна. Довелося вивчити кілька нових програм, але це було цікаво.

Артем дізнався, що вона переїхала, від сина.

– Ромка сказав, що ти там дуже непогано влаштувалася. У гості не запросиш? – Запитав колишній чоловік телефоном.

– А тебе твоя Діана відпустить?

– Ми з нею розбіглися.

– А що так? У ній також яскравості не вистачило? – Підбурила вона Артема.

Насправді вона знала, що «яскрава Діана» знайшла собі іншого кавалера – і молодшого, і багатшого.

– Ні, Артеме, в гості я нікого, крім сина, не чекаю. А тобі дякую. Не кинув би ти мене тоді, я й досі б у своїй бухгалтерії сиділа і сонця не бачила.

– Хоча, почекай – можливо на своє весілля я тебе й запрошу, якщо коханий буде не проти! – Видала вона.

– Навіть так? – Ошелешено запитав колишній. – І хто ж на тебе позарився? Якийсь вантажник з крамниці, який шукає притулку? – Єхидно промимрив він.

– Ну, а це вже не твої справи! Позарився той, для кого я яскрава папуга, навіть в сірому домашньому халаті! І ще – я передумала! Таких покидьків на своєму весіллі я бачити не хочу!

– Зателефонуй Галі, можливо вона тебе пригріє, якщо в чергу не доведеться ставати! – Відрізала Катерина, і не дочекавшись відповіді, скинула дзвінок, занісши номер у чорний список.

Все минуле нехай там і залишається. А на неї чекає нове світле життя…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.