– Пощастило тобі, друже, – знайомий із захопленням дивився на нову машину.

– Таку тещу ще пошукати треба. Ти сам собі не заздриш?

– Та вже не скаржуся, – відповів Сашко, хоча особливої ​​гордості від незаслуженого подарунка не відчував.

Розумів, що теща не про нього дбає. Вся справа у статусі – новій рідні соромно бачити зятя на бюджетній іномарці.

З Аліною вони познайомилися на вулиці. Сашко просто сів поруч із нею на лаву. Одразу зрозумів: моя!

Вона, звичайно, не могла не помітити захоплення до неба, та щасливого блиску в його очах. Так щиро нею ще ніхто не милувався. Їхній роман розвивався стрімко.

Сашко вже через три місяці поставив питання руба:

– Або виходь за мене заміж, або розлучімося, якщо тобі все це не серйозно.

Аліна погодилася стати його дружиною. Симпатичний, закоханий, ніжний, одразу в РАЦС кличе – всі дівочі мрії в одному флаконі. А те, що вони різного поля ягоди, не є проблемою.

Тато в Аліни теж не королівської крові, з низів нагору пробивався. Зрозуміє, що щастя доньки важливіше за будь-які ділові розрахунки.

Сашко не літав у хмарах. Розумів, що їхні стосунки з Аліною – мезальянс. Він лише автомеханік, хай і дуже талановитий, виріс на міській околиці, з рідних – тільки мама, батька в очі не бачив.

Вона – єдина дочка заможної людини. Дівчинка, яка ні в чому не знала потреби. Як він виглядає в очах її батьків? Як жебрак, який хоче в’їхати до раю завдяки вигідному шлюбу.

Але з любов’ю не посперечаєшся. Життя без Аліни він не уявляв. Тому й вирішив не тягнути з пропозицією.

Все одно йому ніколи не дотягнутися до такого фінансового рівня, який би видався її батькам достатнім. Не приймуть, то не приймуть. Аліна, зрештою, і сама може вибрати кохання.

У день знайомства з батьками нареченої Олександр хвилювався, як ніколи. Переміряв усі сорочки та краватки – дуже хотів сподобатися. Хоча розумів: шансів мало… майже нема.

Аліна жила у котеджному селищі.

– Нічого собі! – Захопився він, коли в’їхав у відчинені ворота. – Не будинок, а замок.

– Я тобі потім екскурсію влаштую, у нас є зимовий сад із фонтаном, – пообіцяла Аліна. – Ходімо, мама з татом чекають.

– Зараз мене забракують! – Прошепотів він Аліні.

– Дурниці, у мене чудові батьки, – заспокоїла вона. – Скільки тобі можна говорити?

– Ласкаво просимо! – пролунав раптом дзвінкий голос.

Перед Сашком стояла шатенка середнього віку. Доглянута та струнка, вона привітно посміхалася. У юнака камінь із душі впав.

– Здрастуйте, Жанно Максимівно!

– Можна просто Жанна, – озвалася мама Аліни.

Потім вони пили чай. Батько нареченої, Дмитро Петрович, майже нічого не говорив, більше дивився на екран смартфона.

За інших обставин Сашка напружив би його похмурий вигляд. Але чарівність і тонкий гумор Жанни Максимівни розряджали атмосферу:

– Аліна сказала, ти автомеханік, – невимушено промовила вона. – Подобається робота?

– Так, з дитинства любив у моторах копатися, мамин брат цим займався, і мене навчив, – трохи зніяковівши, відповів Сашко. – Я в другому класі вже знав, до якого технікуму вступатиму.

– Молодець! Який цілеспрямований! – похвалила жінка. – Навчився, значить, улюбленій справі. Золоті руки – це завжди популярно. З такою професією не пропадеш. А мешкаєш де?

– Квартиру винаймаю, поки один. Як одружуся, думаю іпотеку брати.

– Сашко у мене найкращий, – вставила Аліна. – Надійний.

– Я хіба сперечаюся, рідна? – Усміхнулася Аліна. – Для нас із татом головне – твій добробут. Впевнена, Сашко зробить тебе по-справжньому щасливою.

Дмитро Петрович хмикнув, не зводячи очей від смартфона.

Про заручини вирішили оголосити за два тижні. Жанна Максимівна задумала організувати фуршет у ресторані.

Напередодні знаменної події майбутня теща зателефонувала Саші:

– Завтра ми з Олею за тобою заїдемо о другій, треба купити тобі дещо з одягу.

– Але я зайнятий, до чотирьох мінімум.

– Добре, о четвертій. Решта – не обговорюється! – Запобігла можливій суперечці жінка. – Мій зять має виглядати бездоганно.

Сашко не наважився заперечити.

На заручини з’їхалися гості: бізнес-партнери, чиновники, численні родичі…

– Де збираєтесь жити? – поцікавився у нареченого пан у сірому костюмі.

– Ми купимо їм квартиру! – Жанна виросла як з-під землі, не дала Сашкові відповісти.

– А заробляти на життя чим будете? – продовжила якась жінка у капелюшку. – Ви, я чула, ремонтуєте автомобілі.

– Я люблю свою справу… – встиг вимовити Сашко.

– Працювати Сашко буде у Дмитра Петровича. Почне, як усі, із торгового представника…

Молодий чоловік зніяковів – такої розмови не було, але промовчав. Цілий вечір Жанна Максимівна не відходила від нього ні на крок і відповідала за нього на всі запитання гостей.

Увечері, коли Сашко натякнув Аліні на те, що її мама його соромиться і взагалі перегинає палицю із турботою, дівчина лише посміхнулася:

– Не хвилюйся, любий. Мама бажає нам добра. Ось побачиш – все буде, як слід.

Невдовзі зіграли весілля. Гуляли широко і весело три дні. Серед величезних столів, важливих гостей, вітальних промов та салютів, Олександр почував себе дивно. Він ніби потрапив до казки, яку не замовляв.

Мама Сашка наприкінці свята з сумом сказала синові:

– Гарне весілля. Тільки знаєш, не впізнаю я тебе, ніби підмінили мого Сашка.

– Так? А на кого ж я схожий?

– На живу ляльку…

Медовий місяць молодята провели на Мальдівах – Жанна обрала тур, купила путівки:

– Мої діти заслуговують лише на краще! – Заявила вона, відправляючи їх у подорож.

Далі все йшло, як накатаною: нова робота у фірмі тестя, квартира в престижному районі, дорога іномарка – подарунок Жанни Максимівни.

– Гарна теща тобі дісталася! – Любила повторювати вона, звертаючись до Сашка. – У цьому житті дуже важливо правильно одружитися, згоден?

– Так, пощастило. Нічого не скажеш, – кисло озвався той.

Чим більше минало часу, тим нещасливіше почував себе молодий чоловік. Бізнес тестя не надихав. Дмитро Петрович торгував сантехнікою, а Сашко не любив і не вмів продавати.

Всі ці перемовини з постачальниками та замовниками були мукою. А ще він відчайдушно сумував за автомобілями та своєю майстернею.

Теща була всюди. Вона вирішувала, як Олександру жити, о котрій вставати, як розважатися, у що одягатися, чим харчуватися.

Гроза сталася несподівано. Аліна оголосила, що чекає на дитину.

– Чудова новина! – Зрадів Саша. – Вибиратимемо ім’я.

– Ми з мамою вже вигадали, – усміхнулася Аліна. – Якщо буде дівчинка, назвемо її Єва, а якщо хлопчик – Роберт, чудове ім’я для сцени. Віддамо його на скрипку, та до школи акторської майстерності.

І тут Сашко вибухнув:

– Годі з мене! Він ще на світ не з’явився, а з нього вже зібралися дресовану собачку зробити?

– Що з тобою? – Не зрозуміла Аліна, якій здавалося, що чоловік не вміє підвищувати голос.

– Нічого! Набридло бути лялькою в руках найкращої у світі тещі. Я іду. Обов’язки батька виконуватиму справно. Але жити нам краще окремо, вибач.

Сашко грюкнув дверима.

Пішов у чому був – у сорочці та джинсах. Машину також залишив. Тимчасово оселився у мами. Повернувся на колишнє місце роботи.

У фірмі тестя він не з’являвся. Аліну відвідував майже щодня. Привозив фрукти, водив на прогулянки.

Одного разу, через три місяці після того, як він пішов, зателефонувала всюдисуща теща:

– Що відбувається? – Запитала вона.

– Нічого. Намагаюся повернути самоповагу.

Якось, коли Сашко лежав під черговим зламаним автомобілем, у майстерні пролунав голос Жанни Максимівни:

– Сашко, повертайся додому. Нам усім тебе не вистачає.

– Серйозне місце, – озирнувшись на всі боки, заявив Дмитро Петрович. – Слухай, шаную. Характер у тебе є – це головне.

Повертайся, Жанна дошкуляти тебе не буде.

– Обіцяю, – підтвердила теща.

– До речі, лікар учора сказав, що у нас буде син, – тихо промовила Аліна. – Як ти його назвеш?

– Борисом, – усміхнувся Сашко. – А як підросте, рибу разом ловитимемо.

– Якщо він захоче, – несміливо додала дружина.

– Згоден! – знітився Сашко, але його душа співала. Тепер він був впевнений, що в їхній родині вирішувати будуть вони з дружиною, а не теща з тестем.

Бо він відстояв це право, та заслужив повагу “родичів”. А ще він був вдячний дружині, що вона обрала кохання, а не забаганки батьків – значить все у них буде добре.

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.