— Ну і чого ти домоглася? – зло вимовила Яні колишня найкраща подруга. – Все одно тобі він не дістався. І що, чи вартувало це того?

— А я вважаю, що вартувало. Так, я з Женею не буду разом, хоча й шкода. Але мені не 15 років, щоб із цього приводу так вже побиватися, – міркує Яна. – Принаймні, я вберегла від помилки порядну і непогану людину. Його ж хотіли просто використати і все. Він Діні абсолютно був не потрібен.

Яні 37 років, була одружена, виховує 8-ти річного сина одна. Після розлучення повернулася з дитиною до мами з батьком, було це 4 роки тому, зараз купила їм із сином в іпотеку невелику однокімнатну, живе.

Аліменти чоловік платить, із сином зрідка зустрічається. Особистого життя у Яни поки що ніякого, ніколи особливо, батьки з онуком сидять, звісно, але свого чоловіка вона поки що так і не зустріла.

Яна з числа тих щасливих людей, які після інституту влаштувалися на роботу і продовжують працювати на цьому місці. У принципі, все влаштовує: зарплата, колектив, перспективи.

У колективі, щоправда, деякий час тому трапилися неприємності: звільнилася за власним бажанням колишня найкраща подруга жінки. 10 років дружили, відтоді, як Діна до них на роботу прийшла. І ось – розійшлися. Через чоловіка.

Діна старша на рік, красива, набагато ефектніша за Яну, але остання цій обставині не заздрила. Подруга була весела, пустотлива, інтереси в них були схожі. Діна колись теж була заміжня, але розлучилася, дітей досі не має.

Рік тому жінки відзначали корпоратив із колегами, розгулялися і поїхали в клуб продовжувати веселощі. Син Яни був у батьків, Діна так і живе з мамою і батьком у двокімнатній квартирі, їй зручно: можна витрачати гроші на красу, поїздки та розваги.

У тому самому клубі подруги познайомилися з двома чоловіками, один одразу відвалився – шукав необтяжливий зв’язок на ніч, а Євген залишився з подругами. Час провели весело, чоловік залишив їм номер телефону, у відповідь узяв координати обох подруг. І до будинку на таксі відвіз їх обох, квартира Яни зовсім недалеко від будинку, де живе Діна.

— Мені Женя сподобався, – киває Яна. – Високий, спортивний, симпатичний. Мій ровесник, розумний. Найголовніше – дотепний. З ним весело, легко, цікаво. Одружений ніколи не був, був у стосунках, не так давно вони закінчилися. Живе у власній однокімнатній квартирі, іпотеку виплатив, зізнався, що мріє про сім’ю.

Але тут трапилася звичайна історія: з двох подруг Євген виділив Діну. У день знайомства він нічим це не давав зрозуміти, але наступного дня передзвонив чоловік саме Діні. Яна сприйняла новину філософськи: значить, не судилося. Пораділа за приятельку – варіант якраз відповідний.

— Мені здавалося, що вони ідеальна пара, – каже Яна. – Обидва вільні, красиві, розумні, цілеспрямовані.

Діна почала з Євгеном зустрічатися, залишалася в нього ночувати, щоправда, разом вони не жили. Як це буває, коли в однієї з близьких подруг раптом кипить ключем особисте життя, друга ніби відходить у тінь. Тут ще Діну перевели з підвищенням в інший відділ. Жінки зустрічалися час від часу, дзвонили одна одній, обговорювали новини та особисті справи.

Точніше, Діна розповідала: куди її Євген водив, возив, запрошував, що дарував, як вона з його батьками познайомилася. У Яни своє життя – син, іпотека. Була спроба стосунків, але провалилася. Просто жінка зрозуміла, що чоловік найбільше цінує в житті свій комфорт і… свою маму.

Зрідка, звісно, траплялися й дні, які Яна проводила в компанії подруги та Євгена. Відзначала про себе: як Женя дивиться на Яну, як тримає її за руку. Заздрила, не без цього. Але не тому, що Євген обрав не її, а взагалі: тому, що на неї так ніхто не дивиться. І подумки раділа: подрузі пощастило, видно ж було, що справа йде до весілля. Значить, буде сім’я, діти.

— Півтора місяці тому Євген їхав кудись до родичів на кілька тижнів, а ми з Діною проводили час як у старі добрі часи. Син у бабусі з дідом був, сиділи у мене, – продовжує Яна.

– Діна похвалилася, що їй освідчилися, каблучкою похвалилася.

Розговорилися, Яна подругу привітала, почала розпитувати: коли, як святкуватимуть епохальну подію, куди поїдуть, що потім. І про себе жінка здивувалася: не бувають такими наречені. Діна розповідала діловито: весілля не треба, треба купити швиденько житло, потім треба не затягувати з дитиною.

— Годинник не стоїть на місці, заміж треба. Без чоловіка дітей не хочу, хто мене з дитиною в декреті буде тягнути? – якось недобре засміялася Діна.

А на запитання про те, чи кохає Діна майбутнього чоловіка, жінка витріщила очі на подругу:

— Ти про що, Яно? Яке кохання? Мені треба дитину, застрибнути в останній вагон. І ще треба забезпечити себе і дитину.

Яна сунула руку в кишеню толстовки і натиснула кнопку диктофона, рішення прийшло майже миттєво, до того не вкладалося в голові те, що Діна сказала далі.

— Породистий самець, не гірший і не кращий за інших, але здоровий, без шкідливих звичок. І порядний – це важливо, дитину з життя не викине. Зараз розпишемося, дитинку зробимо, продавлю його на купівлю нерухомості, відсиджу декрет, а потім дам йому свободу. Точніше, дам її собі.

Частку у квартирі він перепише на дитину, допомагатиме іпотеку платити, потім, аліменти, у нього непогано зараз із роботою складається. Ось ти, подужала однокімнатну і з сином живеш.

І будеш так жити ще довго-довго. І гарувати на цю іпотеку, а я так не хочу. Ой, не треба про кохання, у мене розрахунок, голий і тверезий розрахунок. Правильний розрахунок. У нашому віці вже соромно рожеві окуляри носити.

— А може, все життя душа в душу й проживете? – у душі Яни ще була надія, що Діна не може бути такою цинічною.

— Бог із тобою, дорогенька. 4 роки – моя з ним стеля. Ми абсолютно не збігаємося в ліжку. Абсолютно не моє. Але я готова змиритися з цим на якийсь час. І потім, мені дитина потрібна і підтримка, і квартира, а не Женечка, хай він хоч тричі розпрекрасний. Я першого чоловіка любила, а толку?

Яна мучилася кілька днів, а потім набрала номер Євгена, зустрілася з ним і дала йому прослухати запис. Чоловік, звісно, був вражений. Діна, напевно, намагалася викручуватися якийсь час, а потім з’явилася на роботі і прямо до відділу кадрів – звільнятися. І на лікарняний одразу пішла, висловивши подрузі, що та її зрадила марно: Жені вона навіть не подобається.

— І нехай, – знизує плечима Яна.

– Але ось так планувати цинічно? Не розумію.

Як вважаєте, Яна – хороша людина і просто погана подруга? Або?

КІНЕЦЬ.