Поліна після обіду прибирала зі столу. Потрібно перемити посуд, прополоти грядки. Та багато чого ще треба зробити. Сьогодні у неї вихідний і треба встигнути все.

З Олегом вони одружені вже три місяці. Живуть у будинку, що дістався від бабусі Поліни. Поліна ще до весілля почала жити окремо. На роботу ближче ходити, та й у будинку батьків було ще двоє молодших братів.

– Поліно, сьогодні Сашко всією родиною на вечерю прийдуть, – сказав їй Олег про свого брата, як тільки зачинилися двері за його сестрою.

– Мені ніколи готувати на стількох людей. У нас що свято якесь?

– Ні. Просто вихідний. Ми з Сашком посидіти хотіли.

– Ось у Сашка і сидіть.

– Поліно, я обіцяв.

– Мені набридли твої обіцянки. Грядки хто буде полоти? Ти чи Сашко?

– Так, що з ними буде, завтра зробиш. Ти краще смачненького чогось приготуй.

– Я тебе попереджала. Мені набридла постійна їхня присутність у нас за столом і взагалі в хаті. У них що поїсти нема чого? То сестра на обід, то брат на вечерю, то разом.

– Поліно, навіщо так брутально. Ти ж жінка.

– Я у хатні робітниці не наймалася. Ти обіцяв, ти й готуй, у мене справ ще повно. Тобі все одно робити нічого.

– Я хотів полежати у вихідний.

– Я теж хотіла б, але в город пішла.

– Поліно, вони до п’ятої прийдуть.

– І я до п’яти додому зайду.

Поліна пішла на город. Їй дуже набридла постійна присутність родичів чоловіка. Ось і сьогодні, коли вони сіли за стіл, з’явилася сестра Олега Олена. Брат запросив її за стіл.

– А я не готувала сьогодні. У мене всі на рибалці. Так і думала, що ви обідаєте і прийшла. Добре, що живемо близько.

І це було не вперше. То повз йшла, то зайшла. А брат Олега взагалі майже кожні вихідні усією сім’єю приходили.

Тиждень тому вони прийшли ще й із якимсь далеким родичем. Поліна його бачила вперше, він навіть не був на їхньому весіллі.

Не встигнувши прополоти моркву, Поліна побачила свекруху. Ольга Дмитрівна відчиняла хвіртку. Ну ось, ще одна, подумала вона про Олегову матір, цієї-то що треба. Чай? Кава?

– Поліна, привіт. А де Олег? Що робить?

– Привіт. В будинку.

– Я піду з ним поговорю.

– Так звичайно. Ви заходите, я скоро, чаю поп’ємо.

– Ти не поспішай. Чай і Олег поставить. А я поки що з ним поговорю.

Цікаво, навіщо вона завітала, напевно, не на чай. Поліна вирішила не затримуватися, все ж таки це її свекруха. Вона зайшла і почула майже всю розмову Олега з матір’ю. Це було зовсім не те, що вона чекала. Вона то думала, що свекруха прийшла, щось просити, як це завжди буває. А тут!

– Лежиш? Я чула, що Сашко до вас знову у гості збирається. Правда?

– Правда. А що таке, у нас вихідний. Тільки не знаю, чим їх годувати. Поліна відмовилася. Готувати не хоче. А що я?

– Правильно робить.

– Ти що, мамо, вони прийдуть.

– Досить. Нема чого кликати. Брат не брат, а вистачить із ним гульбанити. Він і сам у хаті не робить нічого, і тебе тому ж учить. Його дружині аби свята, а твоя просто золото. У будинку все зроблено, на городі також працює.

– Мамо, ми самі розберемося.

– Я тобі покажу – розберемося. Слухай, що мати каже! Виставе тебе Поліна, я б давно на двері вказала. Живеш на всьому готовому.

– Гульбанимо ми на свої.

‐ Гульбаните. А годувати вона тебе не повинна. Ти поки не пізно кидай із братом посиденьки. Бо будеш як він. Ти молодий ще. До весілля не гульбанив і зараз не починай. Брат не від доброго життя повернувся до села. Хто такого триматиме на роботі. Зрозумів?

– Зрозумів. А як йому сказати? Ми ж домовились.

– Домовилися вони. Сам думай. Краще жінку слухай, а не брата.

Поліна все чула, але вдала, що тільки зайшла.

– А чайник поставили? Олег, ти чого сидиш? Мама прийшла у гості, чай би зробив.

– Зараз.

Олег неохоче підвівся з дивана. Розмова з матір’ю йому не сподобалася, та ще й Поліна відмовилася приймати гостей. Сваритися з братом не хотілося, як і гульбанити. Після їхніх посиденьок грошей у нього не залишалося. Правильно сказала мати, це Поліна його годує. А ще й усіх гостей званих та непроханих.

Чай пили спокійно розмовляючи. Про гостей мама більше не говорила, вона і так все сказала. Олег більше мовчав.

– Ти з ним суворіше. – Прошепотіла їй свекруха на прощання.

Поліна знову зібралася на город.

– Ти куди? А готувати хтось буде?

– Я тобі казала. Ти запросив – ти й готуй. Я на гостей не чекаю. І взагалі, зроби свій вибір. Більше гулянок я тут не хочу бачити.

– А що я приготую?

– Що хочеш. Але за свої гроші. І сидіти ви сьогодні будете в альтанці. Я втомилася і хочу відпочити у тиші. До хати навіть не заходити і до городу не наближатися. Жодних огірків та помідорів.

– Але як? Там же комарі.

Поліна залишила його питання поза увагою. Олег навіть образитися не встиг.

О п’ятій годині з’явилися Сашко з дружиною та двоє їхніх дітей. З ними знову був родич, якого навіть Олег знав погано. Всі були вже веселенькі. Поліна зауважила, що Олег так нічого й не робив, а отже пригощати гостей нема чим. Вона ж не поспішала робити нічого.

– Гості дорогі, а ми на вас не чекали. – Поліна зустріла їх на ганку вдома.

– Як не чекали? Я Олегу казав.

– Ну, Олег може і чекав, а я ні. Олеже! До тебе прийшли.

Олег вийшов, а Поліна зайшла до хати та зачинила двері.

– Я не зрозумів? Що твоя дружина собі дозволяє?

– Сьогодні для нас лише альтанка.

– Альтанка? А все готове, – Сашко вже зрадів і попрямував туди. – Нічого немає!

– Нічого нема. Дружина втомилася, відмовилася готувати.

– Ти що з дружиною впоратися не можеш? А ну дай я сам із нею поговорю.

Сашко смикнув двері, але вони були зачинені.

– Ох і дружина в тебе…

– Не кажи погано про мою дружину. Зі своєю розбирайся.

Слово за слово почалася сварка між братами. Поліна спостерігала за всім із вікна, але вирішила вийти. Чоловік заступився за неї.

– Ану всі пішли звідси. Не встигли прийти, вже сварку влаштували. Зараз дільничого виклику. Більше, щоб вас тут було не видно.

Усі одразу замовкли. Їхній родич одразу пішов на вихід. За ним, пішов Сашко. Діти вже побігли. Останньою їхній двір покинула дружина Сашка. Вона щось говорила, сварилася і махала руками.

– А що ти стоїш?

– А що, мені теж йти? – захвилювався Олег.

– До хати поки заходь. Але дивись, не зли мене!

Поліна хотіла зробити серйозне обличчя, але не вийшло. Вона була рада, що позбулася гостей. Вони спокійно повечеряли та лягли спати. Олег мовчав. Він звичайно не ображався на дружину, але не знав що сказати. Тільки вранці його думки прийшли до ладу.

– Правильно, Поліна. Ти взагалі молодець.

– Зрозумів нарешті.

Поліна вже придумала, як позбутися майже щоденних візитів сестри Олега до обіду. Але та не з’явилася. Виявилось, що свекруха сама поговорила з дочкою. Вона помітила її походи до брата. Сварити вона дітей не хотіла, але рамки пристойності мають бути у будь-якому разі.

КІНЕЦЬ.