– Та у мене теща золота, – не раз повторює мій зять.

Я теж тепер вважаю, що моїй доньці дістався хороший чоловік, бо гроші всі в справу вкладає, господар добрий, от, першим в селі вже город наш посадив.

Це зараз він так каже, але так було не завжди.

Якби хто знав, скільки разів я пошкодувала, що дозволила доньці зятя додому привести. У нас з ним відразу не заладилося, ще коли вони зустрічалися, я була проти їхніх стосунків, а коли вони одружилися, і поготів – хоч з рідної хати тікай.

В принципі, я так і зробила – поїхали в Португалію до своєї сестри на заробітки. Галина мене постійно кликала, але коли я їй останній раз зателефонувала і стала скаржитися на дітей, то вона мене добре вичитала, замість того, щоб пожаліти:

– Ти, Маріє, вдома сидиш без роботи, того і до дітей чіпляєшся, того все тобі не так, – каже. – Ти б радіти мала, що донька заміж вийшла, а ти з ними постійно сперечаєшся.

– А ти мого зятя хіба не знаєш? Ото вже “добра” дитина мені дісталася.

– Але ж не тобі з ним жити. Збирайся, і до мене в Португалію приїжджай, а тут ми разом щось придумаємо.

Я не хотіла їхати на заробітки з принципу. Чого це я маю горбатитися, а зять на моїх грошах жирувати буде?

Але потім все добре обдумала, і вирішила, що мені і справді краще на якийсь час поїхати з дому.

“Жодного євро їм не дам”, – думала я собі, коли їхала. Але стала я заробляти гроші, складати їх, і щось вони мене зовсім не тішили.

Сестра моя, Галина, все зароблене додому відправляла. Бачу, донька з нею щодня по телефоні говорить, внуки щебечуть, а моя донька лише інколи подзвонить, сухо спитає, як я, і на тому все.

– Маріє, ти для кого гроші збираєш? “Туди” їх ще ніхто з собою не забрав. Чого дитині своїй не допомагаєш? Ми тут всі однакові – приїхали, щоб дітям допомогти, – повчала мене Галина.

– Не буду я на зятя горбатитися, – твердо стояла я на своєму.

Але потім, поступово, по трошки, я таки стала відправляти зароблені євро додому. Бачу – зять став хату за ці гроші розбудовувати. При чому, майстрів не кличе, все своїми руками сам робить, щоб дешевше було.

Галина не може надивуватися, який зять у мене чудовий, бо її зять нічого сам робити не вміє, теж добре хазяйнує, хату велику за її гроші збудував, але ж майстрам за все платив, а мій сам все робить.

Тут вже і я подивилася на зятя іншими очима, думаю, може і справді я була в чомусь не права, але все одно, чекала ще якогось підступу.

Коли через два роки я приїхала додому, то хату свою не впізнала – все так до ладу зроблено, така краса навкруги, що словами не передати.

Я так розчулилася, що покликала доньку з зятем на розмову, подякувала їм за все, і дала зятю 6 тисяч євро, бо знала, що він мріє про машину.

За ці гроші він купив старе авто, але я пообіцяла, що це лише початок, і якщо все буде добре, то за рік купимо нову машину.

Зять не хотів від мене брати ці гроші, каже – Ви спочатку дасте, а потім будете мені до пенсії згадувати.

Мені аж соромно стало, це ж треба так себе зарекомендувати, щоб про тебе так думали.

Купили ми зятю машину, і я поїхала назад в Португалію. Відтоді наші стосунки дуже змінилися. Тепер у нас мир і спокій в родині. Я оцінила старання зятя, а зять оцінив мою роботу.

Я дуже тішуся з того, і визнаю, що і я багато в чому була не права спочатку. Не завжди зять поганий чи теща зла. Треба шукати шляхи примирення, добре, що сестра вчасно мені дала хорошу пораду.

Джерело