У дитинстві ми з сестрою часто сварилися. Вона молодша за мене на чотири роки, через це майже завжди батьки були на її боці. Особливо мати.

У школі стало трохи простіше: адже там не було батьків, а інші діти розуміли мене і завжди засуджували Юлю за її дурний характер і зарозумілість. Не було ні дня, коли б вона не знущалася з моєї зовнішності або не корчила б з себе незрозуміло що.

Справа в тому, що в мене велика вроджена родимка на обличчі. Батько завжди казав, що воно мені навіть личить і що я, насправді, дуже гарна. А ось мама з сестрою тільки сміялися за спиною. Тож коли батька не стало, самі можете уявити, яке ставлення до мене склалося.

Потім, коли Юля підросла, у неї дуже швидко з’явилося ціле море залицяльників.

Ми жили в селі, яке тепер через розширення міста стало його частиною. Але тоді, повірте, ніякої інфраструктури не було і навіть люди поводилися точно як належало сільським. Тож сестра вийшла заміж у 18 років і швидко пурхнула в чужий будинок до іншої родини. Я жбула лише рада.

До мене, ясна річ, ніхто залицятися і не намагався. Я вже тоді встигла прийняти свою зовнішність і не дуже сумувала через відсутніх кавалерів. У мене була мрія з’їхати з батьківського дому та пошукати щастя десь в іншому місці. Може, в іншому місті. А якщо пощастить, то й у іншій країні. Але цим мріям не судилося втілитися.

Мама, яка все моє дитинство була на боці молодшої сестри, раптом почала себе дуже погано почувати. Вона заявила, що я зобов’язана в цей непростий час бути поруч із нею. Адже так чи інакше я її дочка.

А вона, зі свого боку, зобов’язується залишити хату та господарство тільки на мене. Адже у Юлі дуже вдалий шлюб, заможний чоловік, і для неї цей будинок практично нічого не означає у фінансовому плані.

Інших варіантів не було, тож мені довелося погодитися. Я влаштувалася на роботу неподалік, вечорами просто готувала для нас двох і вислуховувала мамині скарги на життя та здоров’я.

Думала, через рік-другий у будь-якому випадку я поїду кудись, а поки подивлюся, які є варіанти. Але життя тільки посміялося з моїх планів.

Я не поїхала нікуди ні через 5, ні через 10 років. Залишилася з матір’ю, якій ставало то трішки краще, то гірше нікуди. Держава платила їй якусь пенсію, а я була наче на побігеньках. Особисте життя влаштувати теж не вдалося.

Поки моя сестра все приводила і приводила на світ малюків, я міняла один короткостроковий роман, що ні до чого не зобов’язує, на інший. Племінники вже практично відкрито величали мене не інакше як «стара діва» і «тітка пляма». Хто ж їх цього навчив?

А тепер, коли мені 53 роки і я повністю оплатила поминки після відходу матері, сестричка знову далася взнаки. Її старша дочка одружується, як і сама Юля, у 18 років. Але їм із нареченим нема де жити. Дивно, адже її чоловік завжди був таким багатим.

Як би там не було, Юля збирається поселити їх у мене, адже я тепер теж живу в місті та ще й у відносно хорошому приватному будинку.

Несподівано, у маминому заповіті не виявилося жодних прямих вказівок про те, що її будинок повністю дістається мені. Тож у Юлі є всі права на те, щоб претендувати на свою половину будинку та землі. А я, виходить, витратила своє життя за дарма. Ось так.

А ще треба сказати, що я нещодавно теж познайомилася із чоловіком, удівцем. Він пропонував мені виходити за нього заміж, і я сама була б не проти. Але жити в нього я не змогла б: він сам проживає з батьком, який важко хворіє. А бути доглядальницею вдруге я не хочу. З іншого боку, можна було б оселитися в мене, удвох. Якби не молодша сестра та її вічні підлості.

Я розповіла Віктору про наші відносини з нею, і він сказав, що спробує допомогти мені залагодити проблему з нерухомістю. Він має знайомого юриста, який зможе оскаржити рішення суду щодо спадщини нашої матері. Можливо, якщо все вийде, я нарешті зможу почати жити тим життям, про яке завжди мріяла.

У мене немає шкідливих звичок, і фізично я почуваюся дуже добре, точно не на свій вік. Хто знає, може, і я встигну відчути щастя материнства? Але своїх дітей я однозначно любитиму однаково і не ставитимуся до них як до безкоштовних працівників. В цьому ви можете бути впевнені.

Подруга дружини Вірочка непосильною працею заробивши грошей і сумлінно закічивши навчання курсів з водіння (якщо їх взагалі можна назвати навчальними), придбала собі новенький Фіат Пунто. Придбання “обмили”, фари і скло

Все почалося з того, що мені подзвонили батьки і дуже слізно попросили приїхати. По телефону мама сказала, що в сусідньому місті померла її давня подруга. Мама разом з татом зібралися

Зубний біль не відпускав, власними силами було його не вгамувати. Лікарська допомога була просто необхідна і я, стогнучи, рушила в поліклініку. Сіла в крісло – отримала діагноз – видаляти. Зубами