— Ну і навіщо ти знову стільки продуктів накупила? – кривилася Галина, дивлячись, як невістка розбирає сумки.

— Я завжди купую з запасом, щоб на вихідних нікуди не виходити, – розповідала вона.

– До того ж, завтра в гості має заїхати моя сестра з родиною.

— З якого приводу? – ще більше зіпсувався настрій у літньої жінки.

— Просто так, – відповідала Наталя.

– Діти разом пограються, а ми поспілкуємося на кухні.

Не любила пані Галина гостей невістки, бо вони завжди сиділи довго, їли багато і часто шуміли. Минулого разу вона не могла дочекатися, поки рідня додому забереться, а потім ще й невдоволення своє невістці висловила.

— Поки мій син на роботі спину гне, і гроші такою важкою працею заробляє, ти їх на вітер спускаєш, – злилася Галина.

— Яким саме чином я їх спускаю, і що знову не так? – не розуміла Наталка. – Я не скуповую купу речей, не відвідую розважальні заклади, і взагалі, я теж гроші заробляю.

— Ну звичайно, тільки твоєї зарплати на гречку і соняшникову олію ледве вистачить, – злилася пенсіонерка. – А на гроші Михайла ти закуповуєш червону рибу, ікру і креветки.

— Так, я люблю морепродукти, і взагалі, це наша особиста справа, чим харчуватися, – сердилася Наталя.

Важко їй жилося зі свекрухою, але такою була домовленість із чоловіком. Він спеціально влаштувався вахтовим методом працювати, рідко вдома бував, щоб грошей вдалося зібрати на окреме житло. Раніше подружжя орендувало квартиру, але так не могло тривати нескінченно, хотілося мати і власне житло.

— Потрібно трохи потерпіти, – просив дружину Михайло. – Поїду на заробітки, зберемо кошти й купимо квартиру в одному районі з мамою. Так ми постійно поруч будемо, але ніхто не втручатиметься в особистий простір одне одного.

Наталя терпіла, але це було непросто, оскільки вона явно не подобалася свекрусі. Особливо сильно свекруха в марнотратстві невістку звинувачувала, вважала, що вона намагається красиво жити на гроші її сина.

Ось і знову Наталя її не послухалася, запросивши в гості своїх родичів. Пенсіонерка навіть синові зателефонувала, щоб на невістку поскаржитися, тільки Михайло завжди залишався на боці дружини і просив матір не втручатися.

— Ну і нехай Наталка спілкується з ріднею, – не розумів причини невдоволення Михайло. – Я додому повернуся тільки через два місяці, їй, що, в монастир піти?

— Ну звичайно ж ні, нехай жирує тут, поки ти спину гнеш, – сердилася Галина. – Запам’ятай мої слова, зараз свою благовірну захищаєш, а потім від чужих людей дізнаєшся, що вона хвостом крутить.

Михайло намагався ставитися до поведінки матері з розумінням, але не завжди це вдавалося. Він справді багато працював, але не вважав за правильне рахувати копійки й утискати дружину та доньку у витратах, особливо на продукти харчування.

Заради їхнього щастя і комфорту трудився, до того ж Наталя справді не була дурною панянкою, готовою купувати всілякі дурниці тільки заради хвастощів перед подругами.

На вихідні Галина влаштувала невістці бойкот, демонструючи невдоволення непослухом і приходом гостей. Тільки їм до цього особливого діла не було, і цілий вечір Наталя сміялася з сестрою та її чоловіком на кухні, вони голосно розмовляли і сміялися, не звертаючи уваги на показні зітхання пенсіонерки. Після відходу гостей у сміттєвому кошику вона виявила викинуті банки з-під хмільних напоїв і залишки від упаковки креветок.

— От мерзота, – скаржилася наступного дня Галина сусідці. – Я ще минулого разу їй висловила, то вони знову весь вечір сміялися, не звертаючи уваги на наявність літньої людини у квартирі.

— Та годі тобі, – заперечувала її Клавдія. – На те й потрібна молодість, щоб із друзями та однодумцями час проводити. Будуть старі, залишиться тільки кістки на лавці гріти і кожному новому дню радіти.

— Ну звісно, мій син має гарує за двох, а невістка життю радіє! – ображалася Галина на нетямущу сусідку.

Наталя намагалася не звертати уваги на витівки і невдоволення свекрухи. Вона пізно приходила з роботи, робила уроки з Марійкою, готувала вечерю і ближче до півночі лягала спати. На вихідні намагалася з дому втекти або гостей запрошувала, щоб не вислуховувати нескінченні докори та істерики.

— Звісно, не просто тобі жити зі свекрухою, тим паче до цього жили самі, – говорила Наталі мати. – Якщо зовсім несила, можете з Марійкою у нас поки що жити. Тільки з Михайлом для початку поговори, а то Галина йому свою версію історії представить, і ще посваритеся на рівному місці.

Наталя не могла залишити свекруху, бо чоловікові слово дала про неї піклуватися і допомагати. Вона, щоправда, нічим не навантажувала Галину, і всі продукти сама купувала, щоб вона пенсію не витрачала. Тільки все одно не могла догодити вимогливій пенсіонерці, яка звикла до повного послуху.

— Електрики за цей місяць накрутили на вартість літака, – бурчала вона, підраховуючи витрати на комунальні послуги.

— Вечорами я часто працюю, і Марійка уроки робить довго, – виправдовувалася Наталка. – Не переживайте, я все оплачу і вам не доведеться витрачати свої гроші.

— Ага, а ти оплачувати збираєшся із заробітків мого сина? – не здавалася Галина.

Вона принципово ігнорувала той факт, що сама Наталка теж працює і не сидить у чоловіка на шиї. Сина Галина зводила в ранг справжніх героїв, які змушені тягнути на собі утриманців у вигляді дружини і дочки. Навіть просила його гроші не віддавати Наталії.

— Знову вона все на делікатесну їжу спустить і примхи Марії, – переконувала жінка сина. – Ти краще всі заробітки в себе залишай, а вона нехай вчиться жити на власні доходи. Або ж відсилай мені, я вже точно вмію збирати.

— Мамо, у нас сім’я і ти можеш собі уявити, щоб батько таке колись собі дозволив? – не розумів Михайло.

Але для Галини доводів на користь невістки не існувало, оскільки вона вважала тільки себе правою в будь-якій ситуації. На сина сильно злилася, коли він на бік дружини ставав, і причини такого ставлення не розуміла. Насилу його повернення з заробітків дочекалася і все намагалася знайти момент, коли Наталка розмову цю не почує.

— Синку, неправильно це, ти повинен вжити заходів, – авторитетно заявляла Галина. – Поки ти живеш у робочому вагончику і спину рвеш, Наталя твоя червону рибу щосуботи їсть і Марійці купує всякі цукерки та печиво дороге.

— Ну і що? – не розумів чоловік. – Для того я й працюю, щоб сім’я ні в чому не потребувала і могла собі елементарні речі дозволити.

— Від гречки та вівсянки більше користі, а коштують дешевше, – не здавалася Галина. – Ось наше покоління і масла вершкового вдосталь собі дозволити не могло, і нічого страшного немає, виросли такі гідні люди як я. І дітей гідних виховали і на ноги поставили.

— Я більше не зможу тут жити, вибач мені, – потім говорила Наталя чоловікові. – Через кілька тижнів ти поїдеш, а твоя мати мене зі світу зживе.

— Зовсім усе погано? – здогадувався він про відповідь.

— Як ти думаєш, якщо вона рахує, скільки ложок цукру в чай поклали і скільки шматочків ковбаси на бутерброд відрізали і якої товщини, – розповідала Наталка. – Розумію, це може здатися абсурдним з боку, але я так більше не можу.

Спільним рішенням подружжя вирішило знову на орендовану квартиру повернутися. Знайшли однокімнатну в одному кварталі з Галиною, щоб Наталя могла її відвідувати і продукти в міру потреби завозити. Галині такі новини не сподобалися, невістку вона звинуватила у свавіллі та прояві дурості, синові постійно скаржилася.

Наталя особливого схвалення і не чекала, усвідомлюючи, що доведеться ще багато вислухати неприємних речей на свою адресу. Це було неприємно, але тепер вони з донькою могли купувати продукти й організовувати дозвілля на власний розсуд, не ловлячи косі погляди рідні.

Не просто ж так говорять: “Мудра свекруха знаходить дочку, а дурна – втрачає сина”. Тому бажаємо всім мудрості в Новому році.

КІНЕЦЬ.