— Ех, краще б твоя сестра тоді з донькою повернулася до мами, ніж зараз і сама, — хитає головою, дивуючись розповіді Світлани, подруга. — І як далі? Заощадження якісь у неї є?

— Заощадження? Не сміши мене будь ласка. Порівняно з тим, скільки зараз коштує житло — це копійки, та й зарплата в Марії зовсім вже й не гігантська.

І донечці своїй улюбленій вона оплачувала репетиторів та інше, щоб Яночка до інституту вступила. От і віддячила маму донька. А що?

Формально — вона права.

Просто сестрі треба було тоді на пропозицію колишнього не погоджуватися.

Дивись, взяла б іпотеку, потихеньку б майже виплатила, живучи з мамою й отримуючи аліменти на дитину. А зараз що?

Мама на пенсії була вже, Марії 46 років, житла немає. І я, знаєш, не налаштована я на користь сестри від спадщини відмовлятися.

— Ну так, у тебе своя сім’я, свої проблеми, діти, — киває подруга.

— Саме так, молодший у нас інвалід дитинства, один жити не зможе, його так і доведеться тягнути на собі, та й старший син далеко не на своїх ногах стоїть, ще вчитися рік. Я можу дати сестрі пожити якийсь час у маминій квартирі, але… вирішувати питання, звісно ж, будемо.

Мами Марії та Світлани не стало 3 місяці тому. Цілком несподівано, ніби нічим серйозним і не хворіла, потрапила до лікарні і вже не вийшла звідти, а винесли.

Світлані 44 роки, Марія на два роки старша.

У Світлани чоловік і сини, молодший хворий.

У Марії — єдина донька, зараз їй 21 рік, вчиться вже заочно, перевелася після того… як вигнала власну матір з дому.

Марія з чоловіком давно розлучилася, маленькій Яні тоді було 6 років.

Квартира, де жила сім’я, належала чоловікові. Це була однокімнатна, отримана чоловіком у спадок від бабусі.

Причиною розлучення стала інша жінка, до неї він у результаті й пішов. Точніше, знову привів дружину до своєї квартири: якраз не стало його другої бабусі, і та теж спадок відписала онукові, але вже двокімнатну.

Колишній чоловік Марії з другою дружиною та дитиною так і живе в цій двокімнатній, синові від другого шлюбу 11 років.

А тоді, 15 років тому, чоловік запропонував Марії угоду щодо виплати аліментів: він передає Яні свою однокімнатну квартиру в рахунок їхньої сплати.

— І Марія погодилася, — хитає Світлана головою. — Дуже їй ідея отримати житло здалася привабливою.

Хоча я не радила, казала, що нехай краще допомога дитині буде щомісяця.

І Марійкі це була б відчутна допомога, адже вона — вихователька в дитячому садку, звідки там ті доходи?

— Ти не розумієш, — відповіла тоді Марія. — Виплати на Янку будуть тільки до 18 років. І то, знаючи мого колишнього, він почне крутити хвостом, намагатися менше заплатити. А квартира — вона на все життя.

— Ну правильно, хто ж думає погано про своїх дітей, особливо коли вони ще зовсім маленькі, — зітхає подруга Світлани.

– Нам здається, що ми виростимо їх відповідальними, добрими, чесними, люблячими. Не завжди, правда, виходить. От і в Марії не вийшло.

Марія, залишившись із донькою одна, намагалася їй дати все по максимуму: гарний одяг, повноцінний відпочинок влітку, платна студія танців, потім пішли модні речі й репетитори, бо дівчинці треба було незабаром вступати.

Як справлялася на свою зарплату?

А так, на собі економила, але навіть щось відкладала: доньці на обновки, доньці на випускний.

Світлана якось порадила сестрі почати заощаджувати на квартиру, донька ж росте, але Марія відмахнулася:

— Де заощаджувати? З чого заощаджувати? Ти в курсі, скільки я отримую? І все життя доньку забезпечую одна.

Від колишнього тільки привіти доньці та вітання по смс.

Розлучився й забув. Років чотири тому підкинув Яні грошей на путівку в табір біля моря, то й досі, напевно, пишається — батько року!

— Ну, може, вона й мала рацію, що не було з чого заощаджувати. Та, якби жила з мамою з самого початку, хоч щось би відклала. А так і ростила доньку одна, і без житла залишилася.

Племінниця Світлани вступила до університету, жила вдома, вчилася, Марія й тут забезпечувала доньку: щоб не виглядала гірше за всіх, щоб змогла посидіти в кафе з подругами й випити кави з тістечками.

А в 19 років Марійка закохалася.

— Марійка каже, як тумблер перемкнувся, але я в це не вірю. Яну, якщо відверто говорити, сестра розпестила.

Росла з почуттям власної винятковості: їй мати винна й усе тут.

Тож не винні почуття й те, що в неї хлопець з’явився, просто це в дівчині завжди сиділо: пихатість, егоїзм і споживацьке ставлення до матері.

Яна маму з обранцем познайомила й заявила, що вони хочуть жити разом.

Поки Марія очима кліпала й міркувала, що треба, напевно, шукати підробіток, щоб оплачувати доньці та її «нареченому» орендоване житло, Яна відверто сказала, що піти доведеться мамі.

— Квартира ж моя. За документами мені її батько залишив. А як (розповідь спеціально для сайту Рідне слово) ми втрьох житимемо в однокімнатній? Це взагалі неприйнятний варіант. Ти до бабусі можеш піти, вона старенька, їй догляд потрібен.

— Мамі нашій, до речі, 70-ти ще не було, коли її не стало, — похмуро усміхається Світлана. — Загалом, шкода сестру, не позаздриш від доньки таке почути: виростила — вільна.

Марія зібрала речі, заливаючись сльозами, прийшла до матері в двокімнатну.

Майже півтора року жила, підробляла, щось намагалася відкласти, але відкладеного мало.

Яна перевелася на заочне, працює, живе у своїй квартирі разом із тим самим хлопцем, матері іноді телефонує, на похороні бабусі була, встигла навіть тітці сказати, що ось проблема мами й вирішилася, не треба нічого купувати, квартира ж є.

— І сестра дивиться на мене з надією, — з досадою каже Світлана.

– Напевно, теж вважає, що я тепер їй мамину квартиру поступлюся? А я не поступлюся, сказала одразу, щоб у сестри ілюзій не було.

— Ага, мало що, а ти куди підеш? — киває подруга. — І потім, була б ти мільйонеркою…

— Але Марійка прямо ридає зараз і на мене ображається. На доньку рідну не образилася, а сестра крайня?

— Якщо ти поки не наполягаєш на продажу, то в сестри є ще час підзбирати. І потім, у неї буде непоганий початковий внесок, чого вбиватися?

Але Марія вважає, що всі її зраджують усе життя: чоловік знайшов іншу й кинув, мати заповіту на неї не написала, коли донька з дому фактично вигнала, сестра тепер не поступається.

— Іпотека зараз просто з кінським відсотком, та й дадуть мені її на 10 років, не більше, — журиться старша сестра.

– Отже, платіж буде великий. І що мені на життя залишиться? А підробляти я вічно не зможу, здоров’я вже підводить.

— І дивиться на мене докірливо. Немає моєї вини в тому, що в Марії так життя складається, але все одно почуваюся винною, — зізнається Світлана.

– А всього лише треба було тоді, 15 років тому, на пропозицію колишнього їй не погоджуватися. Або для себе частку виторгувати.

КІНЕЦЬ.